Українські народні казки

Як я постраждав за культуру

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Зібрались ми якось з дідусем на риболовлю. Встали на зорі та й пішли на берег Самари. Гарні є місця в нашому Черкаському. Кожне дерево живе своїм життям, по-своєму шумить. Дідусь любить про них розказувати. Але сьогодні ми сидимо на набережній за будинком офіцерів, спостерігаємо, як ліниво погойдуються поплавки на воді. І нарешті дідусь порушує мовчанку.

— Оце, онучку, бачиш позаду нас будинок? Оце через цю культуру я мало життя не лишився.

Нічого не розуміючи, оглядаюсь на будівлю будинку офіцерів. Нічого особливого. Що ж могло статись?

— А случилось це зі мною, коли його строїли. Ми з бабусею і твоєю мамою жили он у тій «фанзі» (дідусь показав на магазин поряд). Гарна була «фанза», ми її гарно облаштували, всі удобства зробили туалет, ванну, погрібець. Як у людей. Ванною ми тоді називали корито, яке щосуботи займало почесне місце серед кухні. Стройка тоді серйозна була, спішили строїтєлі закончить. Пригнали машинерії всякої, крана великого й мали вже накривати плитами дах.

Те діло було в суботу. Я зранку наносив води, напалив пічку, припас бутилочку пива «на потом», сховав, щоб любов моя не знайшла. Під вечір почав я цю процедуру. Сиджу в теплій воді, бульбашки мильні по кориті від задоволення ганяю. І, ти знаєш, нічого не передвіщало неприятностей. І тут щось як гупне зверху! Побілка посипалась, жінка кричить. «Ну, — думаю, — враг уже в Орловщині, а я й без штанів». Вискакую з води, щось хапаю на себе, біжу на вулицю. А там...

От тобі смішно, а мені тоді, голубчику, не до сміху було. Так от. Вибігаю й бачу, що біля незакінченого зданія будинку офіцерів величезний кран лежить на боці, одне колесо в моєму погребі, а здоровенна плита — на даху мої «фанзи». Ось так через мій погрібець остановилась стройка. А я через сусідство з культурою натерпівся страху.

Дідусь не втримавсь і розсміявся. Аж поплавки в річці застрибали. Але мені вже було не до вудок. Я дивився на свого веселого дідуся й радів, що він мені повідав про один з пам’ятних днів свого життя.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

22. Як я постраждав «за культуру». Записав Миленький Олександр від Дубового Володимира Миколайовича (1942) в смт. Черкаське Новомосковського району 2009 року.