Українські народні казки

Фольклор Буковини

Буковину називають тепер Чернівецькою областю. Східна та західна її частини упродовж останніх століть входили до складу різних держав, це зумовило відмінності в їх казковому епосі. Сокирянський, Кельменецький, Хотинський і частково Новоселицький райони, починаючи від 1812 року, входили до складу Російської імперії, а центральна та західна частина області від 1775 року — до імперії Австрійської, тому, ясна річ, у східній частині області помітний вплив казкового епосу Росії.

З Росії в цей край, що входив тоді до Бессарабської губернії, казки проникали здебільшого двома шляхами. По-перше, їх приносили рекрути, яких набирали до російської армії спочатку довічно, тобто до старості або покалічення на війні, а пізніше, до 60-х років XIX століття, на 25 років. У вільний від військових дій і муштри час солдати розказували в казармах казки, принесені рекрутами з усіх кінців неосяжної Російської імперії. По-друге, багато казок принесли люди, які втікали з Росії до Бессарабії, рятуючись від кріпацької неволі і тієї ж рекрутської служби. У кожному бессарабському селі є люди з типовими російськими прізвищами.

З Росії в Бессарабію потрапили східного походження сюжет про Єруслана Лазаревича та сюжет «Вірна Флорина» (в Росії ця казка мала назву «Финист, ясный сокол»), а також численні казки про солдатів, про царя Петра тощо.

Оскільки територія північної Бессарабії вклинюється між Молдовою та українським Поділлям, то, певна річ, ці регіони помітно впливали на розповідачів у Північній Бессарабії. Тут траплялися казки і про українського Покотигорошка, і про молдавського Фета Фрумоса.

Через Поділля, яке від 1569 року майже до кінця XVIII століття входило до складу Речі Посполитої, в цей край проникали і польські казки.

Не слід забувати й того, що землі на захід від Дністра упродовж кількох століть перебували в складі Молдавського князівства, васала турецької імперії, а Хотин з околицями входив до Туреччини безпосередньо. І у фольклорі, і в мові згаданих районів донедавна зберігалися турецькі сліди.

Ми говоримо про все в минулому часі, бо за останні десятиліття, від моменту, коли було розпочато записування поданих у цій книзі казок (1975 рік), відбулися разючі зміни. Більшість людей, від яких записано казки, вже немає серед живих, а їхні молодші односельці казок від них не перейняли. І тепер у східних районах Чернівецької області казок в усному побутуванні фактично не зосталося, та й у західній, гуцульській, частині їх теж майже нема. Що вдалося записати, те й уціліло.

У згаданих східних районах Чернівецької області до 1975 року казки фактично не записувалися ніким, тому пропоновані матеріали становитимуть інтерес не тільки для широкого кола читачів, а й для науковців. Низку поданих тут сюжетів записано вперше.

Микола Зінчук

Легенди Буковини

Народні оповідання Буковини

Демонологічні розповіді Буковини

Казки Буковини