Іван Білокрис 1
Українська билина
Був собі такий Дід та Баба, і не було в них дітей до семидесяти літ. Баба Дідові каже:
— Ти б, старий, пішов у кузню, та зробив сокиру, та пішов би в ліс, та зрубав дуба, та одрубав би такий оцупалок, та зробив би дитя — ми б ним утішались усе одно як хрещеним 2.
Дід зрубав того дуба, одрубав оцупалок і зробив дитя. Поклали його в колиску й утішаються ним, як хрещеним. Дід колисає дитину, а Баба Богу молиться, або Баба колисає, а Дід Богу молиться.
А вона, та дитина, й обізвалась:
— Годі вам Богу молиться — пора мене хрестить.
А вони стоять, аж покам’яніли, і думають собі: «Як це можна, щоб деревина та й обізвалася?» І давай вони думи думать. «Що це його робить: чи посилать нам листи куди та ззивать хрестить, чи його в печі спалить?»
Узяли його та й охрестили, дали йому ймення Іван Білокрис. А він, той Іван, росте не по годинах — по секундах 3. Ріс той Іван не більше шість неділь і став казать своєму батькові:
— Мабуть, будемо, тату, хату зводить, а то в нас хата погана.
Батько й сказав:
— Давай будем зводить, мабуть.
— Ідіть же ви, тату, у кузню і замовте ланцюга пудів з двадцять, щоб з одного краю було кільце, а з другого — ключка; і сокиру одну замовте, та підем у ліс, будем деревню́ рубать на хату.
Прийшли вони в ліс, почав Дід тою сокирою дуба одного рубать, а Іван мусує 4 своєю головою: «Коли ж воно буде, він поки цього одного дуба зрубає, то й дня не стане?» Та взяв тим ланцюгом обвів собі дубків, мабуть, буде із десять чи й більше, та й накинув тоді ключку на кільце і рвонув, та й вирвав усі дуби з корінням! 5 Узяв на плечі та й поніс додому. Приніс додому, як свисне, як крикне! Як свисне мужицьким посвистом, жіноцьким повиском! 6 Де ті майстри й набиралися! І зробили ту хату, і покрили, і посріблили, і позолотили, і краєчка назад заворотили.
А Іван тоді вийшов, як глянув — і вся хата готова. І пішов тоді у ліс до батька і каже йому:
— Годі тобі, старий, тут клювать оцього дуба, наче ятель 7 носом, іди додому, я вже хату зробив, подивись яка!
Старий прийшов, дивиться та й дума собі: «Оце, мабуть, то син!»
А Йван Білокрис дивиться на нього та й каже:
— Чого се ви, тату, так журитеся? Не журіться — веселіться, ідіть та лягайте спать у старій хаті, а я ляжу у новій, який кому сон присниться, то тоді вже завтра будем думать.
Повставали вранці і зійшлися тоді вже всі у ту нову хату, і почав Іван говорить:
— Ось, отче мій, який мені сон приснився: «Продай батька й матір своїх 8 та купи собі коня богатирського, тесменную уздечку і черкеське сідло 9 і тоді виїжджай на охоту».
Вони порадилися так, батько й мати кажуть:
— Ти, сину, продай нас та справ, що тобі треба, а потім ти нас викупиш 10.
Пішов тоді Йван Білокрис до одного пана й каже тому пану:
— Купи в мене батька й матір. Той пан і говорить:
— Що тобі дать за них?
— Що дасте, то й буде, я за батька та за матір торгуваться не буду 11, дай, — каже, — сто рублів.
Пан витяг та й дав. Узяв він ті гроші, прийшов додому й каже:
— Йдіть, тату, й ви, мамо, я вже вас продав.
Вони, ті старі, думають собі: «Не хочеться, та треба йти, бо не поможеться».
Дід та Баба пішли до пана, а Йван узяв гроші і пішов у путь свою. Іван і зайшов у ліс, там, у тім лісі, нема нічого, тільки стоїть одна хата на курячій ніжці 12 — відкіль вітер повіє, то й вона туди окрутнеться. Іван Білокрис зайшов у ту хату, там живе одна Баба 13 — і стала його питать:
— Відкіля вас Бог приніс сюди, до нас?
— Та я так, ішов скрізь лісом та оце заблудив сюди, до вас, і хочеться вас спитать: не знаєте, де б мені купить тут коня, вуздечку тесьменну й черкеське сідло?
— Так, — каже, — знаю. Ти, — каже, — знаєш, хто тебе хрестив?
— Авжеж, — каже, — знаю.
— То там же й купиш у того попа, тільки того коня не купуй, котрий стоїть на стайні; а котрий ходить по дворі, то того купуй: що запросить, то те й давай, то ото буде твій кінь 14.
Він і пішов до того попа, а той піп і каже:
— Здоров будь, Іване, що ти вже, — каже, — й ходиш?
— Ідіть же, — каже, — подивіться, яку я вдома хату поставив.
— Мабуть же, ти, — каже, — молодець!
— Мабуть, що молодець... Продавайте коня мені.
— Якого ж тобі коня продать?
— Та оцього, — каже, — що ходить по подвір’ю, що сороки та ґави уже й боки попрокльовували.
— То купи, — каже. — Скільки ж ти даси за нього?
— А скільки ви, — каже, — хочете?
— Та оддай, — каже, — скільки в тебе єсть — усі, то я тобі оддам геть із вуздечкою і з сідлом, з усім.
Він узяв та й оддав йому все, що в нього було. Сів на того коня та й поїхав. Іде та й каже:
— Оце кінь, то — мій! А кінь і одказує:
— Ще, мабуть, і не твій, а викопай яму — три сажні глибини і три ширини — і напали повно жару.
Іван викопав ту яму, напалив повно жару. Той кінь тоді як ускочив у той жар і вискочив як бубон голий. Тоді й другий раз туди вскочив і вискочив уже такий, що кращого його і немає. Потім і третій раз ускочив туди, у ту ж яму, і вискочив, і витягнув тоді вже збрую на себе і на Йвана 15.
— Отепер уже, мабуть, сідай на мене, тепер буду твій, та поміцніше держися.
Іван тоді так і понісся попід небесами, і приїхав уже до тієї Баби, знову у той ліс. Пішов у ту хату.
— Дай, — каже, — Бабо, мені води напиться.
А вона йому й каже:
— У нас уже сім літ як води нема: узлилася зла личина, ізібрала воду з усієї округи і в один колодязь позливала, і хто йде по воду, той або дитину несе, або його самого з’їдять.
А Йван тоді й каже:
— Дайте мені, Бабо, відра, я піду — сам нап’юсь і вам принесу.
Вона й дала йому відра. Тільки що вийшов Іван надвір — як тільки махнув тими відрами, то тільки клепки вгору полетіли, як горобці, а дужки в руках зостались.
Він пішов тоді, й найшов череду волів, і взяв одного вола за хвіст — як махне! 16 Махан полетів, а шкура в руках зосталася. Тоді знову і другого так само ж... «Оце, мабуть, будуть відра — позшиваю». Позшивав і відра поробив. Тоді взяв дуба одного, вирвав, кривого такого, як коромисло, і пішов тоді до того колодязя, і витяг шкуру одну води — випив, потім і другу витяг, і третю. Третьої половину тільки витяг, а це летить йому Змій і каже:
— Що ж ти, Іване, — каже, — порядкуєш тут так?
— Я з тобою не хочу говорить, не лише глядіть.
Як махне тим коромислом! Узяв і збив йому всі три голови. Узяв і вбив його, а води набрав у тії відра і пішов до тієї Баби. Приніс, а вона й каже:
— Оце, спасибі вам, і я нап’юся. Та як же ви, — каже, — набрали: чи ви, — каже, — його побілили, чи ні?
— А мабуть, — побідив, бо води набрав.
А вона тоді й каже:
— Та ви пішли б до нашого царя, у нашого царя сидить дівчина коло колодязя — на пожирання другому Змієві, то побідили б і того ще 17.
Приїжджає туди — там сидить дівка, коло того колодязя вже, і каже йому:
— Чого ж ти, молодий витязю, сюди приїхав? Хай уже я тут — мені смерть така!
— Не журись, — каже, — останемось обоє живі. На тобі, — каже, — оцей молоточок, а я спать ляжу. Як зашумить у морі — будеш будить мене, будеш бить у кінець правого мізинного пальця; як не збудиш, тоді бий у ніс, у край — тільки бий, не жалій, бо тоді й ти, й я пропадемо, як не розбудиш.
Тут вода в морі як зашуміла! 18 Вона як зачала його будить — не розбудила... Тоді схилилась на нього та як заплаче! І капнула йому сльоза на щоку. Він тоді як схватиться — і говорить:
— Як же ти мене впекла, прекрасная осударівно!
А вона йому й одказала:
— Не я тебе впекла, то сльоза моя впекла.
— Ну нічого, я цим порчений не буду!
Тут і Змій з’явився зараз же. І почали тоді биться. Змій каже:
— Бий, Іване Білокрисе!
— Ні Іван Білокрис, — бий ти, зла личино, я у тебе в гостях.
То Змій Івана тоді як ударить, то тільки підошви прилипли до тічка. Тоді Іван Змія як ударив — загнав його в землю по коліна, язики повиймав, кості попалив і попіл за вітром пустив. Тоді взяв ту осударівну і їдуть шляхом. А осудар вислав робочих той труп прибирать, що після осударівни зостався, що вона з’їдена 19. І зустріли їх на дорозі. От вони їдуть додому вже. Робочі тоді повернулися назад і кажуть, що наша царівна жива, із якимсь таким молодим витязем.
А цар зрадів. Уїхали вони в двір. Цар як угледів, то хто його зна який зробився, що дочку свою живу побачив!
І почали весілля грать, і я там був, мед-горілку пив, по бороді текло, а в роті не було.