☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські билини

Іван Вечірній, Іван Північний та Іван Зорьовий 1
Українська билина

Жили собі чоловік та жінка. Помер чоловік, а жінка зосталась; а солдати, як їх по кватирям розвели, то й у тієї жінки поставили одного москаля, а він із нею зазнався до того, що вже непереливки, — скоро розсиплеться. Треба тікать, а вона йому й говорить:

— Куди тікаєш? Дай хоч три рублі на хрестини.

— А де ж я тобі візьму? Нема в мене.

Забрав усе, що там було його, і пішов од неї 2. А вона через три дні привела три сини, і як вона їх вела, то сама давала й ім’я: первий — Іван Вечірній, другий — Іван Північний, а третій — Іван Зорьовий.

Як вивела вона їх, то взяла й повикидала у вікно, щоб ніхто не бачив, не знав, що вона породила 3. Прокинулась вона рано, вийшла надвір, бачить — вони стоять усі три. Вона як угляділа їх! Тоді стала... й окам’яніла.

— А що, — говорить один, — мамо, думала, що ми пропали? Ми не пропали, пускай нас у хату...

— Давай, — говорять, — мамо, їсти.

І дала вона їм те, що для себе наварила. Вони те поїли і ще кричать:

— Мамо, мамо! Давай їсти! 4 Бачить вона, що вони богатирі, та й каже:

— Пождіть, дітки, я зараз дам.

Зараз же заходилась — спекла печиво хліба, наварила їсти і тоді вже нагодувала. Далі знову на вечір заходжується пекти і варить. Погодувала вона так їх цілі три дні, а на четвертий день рано й стала казать:

— Що ж, дітки, я не маю чим вас вигодувать.

А вони й відповідають:

— Ні, мамо, погодуйте нас ще й п’ятий день.

На п’ятий день вони собі пообідали і тоді пішли у Божу путь.

Ішли вони три дні та й зустріли Старого Богатиря 5.

— Куди ви, — каже Богатир, — ідете?

— Туди, — говорять, — куди й ти їдеш.

— Давайте, — каже, — товаришувать умісті — вас три, а я четвертий.

Завернув свого коня й поїхав з ними разом.

І думає той Старий Богатир: «Як би мені бути між ними за старшого?»

А далі й говорить:

— Вас три, а я — четвертий, давайте, — говорить, — виберем, аби котрий з нас за старшого був, щоб йому підчиняться 6.

Іван Зорьовий і говорить:

— Давай.

— Як же ми будем вибирать його? — питає Старий.

— Устань, — Іван Зорьовий, — з коня, візьми його за хвіст і кинь через голову. Хто перекине через голову, щоб шкура в руках осталась, а кістки з м’ясом полетіли геть, той і старший між нами буде.

— Давай, — говорить, — і так.

— Ти, — кажуть, — старіший, — бери уперед попробуй.

Той перекинув коня через голову, тільки кінь став на ноги і навіть не вбився.

Тоді старший бере — перекида по старшині.

Кінь став на ноги. Так само кінь зістався і в Івана Північного в руках, хіба те, що вбив його. Іван Зорьовий тоді і каже:

— Тепер я, давайте, попробую... Коли й я не перекину, тоді не буде між нами старшого.

Іван Зорьовий як кинув, як пошпурив! Не вспів оглядіться, як м’ясо з кістками так полетіло, що й не видно!

Тоді вони полякалися й кажуть:

— Ну, то ти будеш між нами [старший] 7.

Пішли собі пішки. Ідуть вони троє діб — стоїть Могила над дорогою 8. Зійшли туди, а там — яма. (Може, то хто колодязь копав) 9.

Ну й кажуть:

— Лізьмо хто-небудь.

Ніхто не хоче лізти, бо не видно, чи глибока та яма і що там у ній є. Ну, так Іван Зорьовий і поліз сам, а як ліз, то приказав братам:

— Глядіть, скільки б я там не сидів, то ви будьте тут — стережіть. Як вірьовка сколотнеться, так тоді будете тягти угору.

Став він спускаться — пройшов крізь усю землю і на той світ зайшов 10. Став там на землю, на тім світі, оставив ту вірьовку, що нею спускався, і пішов собі стежечкою. Пройшов дві верстви, знайшов хатку, зайшов туди й углядів там молодую дівицю.

— Здорова! — говорить він. Вона йому відказує:

— А, здоров, здоров, — говорить. — Як я давно з руським чоловіком 11 не бачилась.

— Дай, — говорить він, — води напиться.

— Я б тобі й дала води напиться, та в мене муж такий, що коли тільки тебе застане, то з’їсть.

А він відповідає:

— Еге, хоч з’їсть, хоч подавиться... А проте, як їстиме, то спитаєш: хто у нас на світі найсильніший?

А вона його питає:

— Хто ти такий єсть?

— Я Іван Зорьовий, — говорить. Побачила вона, що Змій летить, ну, й сховала того за двері. Змій прилетів, став обідать, а жінка й питає:

— Хто на білому світі найсильніший?

— Є, — каже, — три брати — Іван Вечірній, Іван Північний і Іван Зорьовий. Я двох первих не боюсь, а Зорьового боюсь. Ну, проте, його й ворон костей не занесе.

— Брешеш, — каже той із-за дверей. — Нечиста сила — Ворон — не занесе, а проте добрий молодець сам зайшов, та ще й пішки.

Змій подивився, а далі — одійшов.

Почали биться. Ударив Змій Івана Зорьового — той тільки погойднувся. Ударив Іван Зорьовий Змія, так п’ять голов і одрубав. А ще два рази як ударив — то й інші десять голов одрубав.

Жінка була рада — то з нечистою силою жила, а тепер за руського думає вийти.

Почали вони розпитуваться, а вона каже, що государська дочка, та й що тут їх не одна, а три 12.

— В мене, — каже, — Мідний дворець, у другої — Срібний, а в третьої — Золотий.

Переночував Іван Зорьовий і пішов до Срібного, убив теж Змія — тільки там двадцятиголовий.

Питається та середульша сестра у Івана Зорьового:

— А скільки ти в нас ночував?

— Одну ніч, — каже.

— Ні, — каже вона, — цілий рік, бо в нас на цім світі як одна ніч, то цілий рік показує.

Пішов до третьої у Золотий домок і питає у самої найменшої:

— Скільки голів у цього?

— Двадцять п’ять, — каже вона, — не подужаєш, то я тобі дам дві пляшечки з водою.

— Не треба мені, — говорить, — я й так подолію.

— Ні, на тобі їх. У якій вода гаряча, давай йому пить, то вода не сильна, а в якій холодна — сам пий, то сильна.

Прилетів Змій, давай вони биться. Позрубував Іван Зорьовий за п’ять раз усі голови тому Змію 13.

— Тепер, — каже вона, — буде од старого батька велика дяка. Ступай ти тепер до їхнього батька, попасеш його скотину три дні. Випасеш скотину, а батько хоч і сліпий, та зате здоровий; ну, ти за дяку нічого не бери од нього, а скажи:

«Дай мені оті три клубочки, що в тебе є в торбинці у льоху».

Попас той три дні, і слуги хваляться, що той гарно напас скотину — не голодна.

Дав йому три клубочки, бо тоді старий Змій здогадався, що вже синів нема на світі, ну й злякався, бо сам він уже сліпий — нічого не вдіє!

Прийшов той Іван Зорьовий до Срібного домочка й каже:

— Срібний домочок, скотися в клубочок!

Так усі й поскочувались.

Забрав Іван Зорьовий і повів царівен до тієї ями. Став він їх виправлять наверх. Каже Зорьовий до меншої:

— Послухаєш: чи вони мені добро мислять?

Богатирі не хотіли його витягать, а особливо Старий, бо, каже, «не дасть він мені жінки». А та, менша, написала записочку, прищепнула складаним ножем і опустила в цебер... 14

Пішов до того старого Змія.

— Прирай, як вийти на той світ, бо вб’ю.

— Приготов вола, бочку води та будеш мною правувать, а я тебе й винесу.

Як Зорьовий побачив, що там уже нема богатирів на Могилі, коли вилетіли, то взяв і вбив того Змія 15, а сам допитався до царя. Став у городі у старого коваля, щоб той найняв його.

— Та мені, — каже старий, — нема чого й самому їсти.

— Найми, а то ти будеш нещасний. Почали розпитуваться — яка в царя новість?..

Той і розказав, що от-то були пропали у царя три дочки, а тепер богатирі поодвойовували, хочуть жениться, та нема таких вінців, бо там позоставались.

Іван Зорьовий і посилає діда, щоб той ішов, брав у царя золото 16 та сказав, що зробить.

Прийшов дід — кував, кував, а той і каже

— Лягай спать!

Дід ліг, а Зорьовий вийшов у поле та до мідного клубочка:

— Мідний клубочок, розвернись у домочок! 17

Той розвернувся. Він увійшов, узяв вінці, знов домочок звернув у клубочок, ліг спать, а на другий ранок дід одніс.

І так він усім трьом вінці подоставав. Сама найменша й догадалась, що це він є, і сказала діду, щоб його наймит прийшов. Іван Зорьовий умився такою травою, що став дуже старий, та й пішов, а вона побачила й каже:

— Годі, Іване Зорьовий, жартувать.

Пішла до батька і розказала про все, що воно їм було.

Зарубав Іван Зорьовий Старого Богатиря, а самі поженились та й досі собі живуть.

1 Тут варіант змієборчої теми, яку так докладно розробляють билини, але зі своїми особливостями. Богатирі — брати-близнюки, один із них народивсь увечері, другий — опівночі, а третій — на світанку. Бій із Змієм відбувається не біля води (річки, моря), а під землею, тобто в Підземному царстві. Бій богатиря, сина Світанку (Зорьового), із Підземним царством — це символічне змагання світла й темряви, добра і зла.

2 Цей початок може бути пізнішого походження, принаймні з того часу, коли Тарас Шевченко писав про солдатських покриток. Постої російської армії в Україні сприяли деморалізації села, однак казка не осуджує солдата за те, що він покинув дівчину напризволяще.

3 Народне звичаєве право суворо карало жінок, які викидали своїх дітей. Водночас Т. Шевченко поставився до покриток із глибоким співчуттям. Немає осуду покритки і в казці, більше того, її вчинок героїзується, бо жінка народила богатирів. Мотив, що мати викинула сина, зустрічається і в українській билині «Сто сімдесят і один богатир» (див. далі).

4 Билини й казки часто подають, як багато їли богатирі, бо, за народним уявленням, вважалося: хто багато їсть, той має багато сили.

5 Старим Богатирем у билинах зветься Ілля Муромець, але цей герой не має з ним нічого спільного, хіба те, що хоче бути старшим над іншими богатирями. Загалом цей мотив у казці не розроблений, тобто маємо тільки далекий відгук билинної теми про старого богатиря.

6 Ще один відгук билинної теми, цього разу про богатирську заставу.

7 Слово оповідачем опущено.

8 Тут вказівка на те, що дія відбувалася в українських степах.

9 У дужках подано пояснення оповідача.

10 Казка повною мірою відбиває апокрифічну, тобто не визнану церквою за правдиву, тему сходження Ісуса Христа у пекло. Розробка відома з XIII — початку XIV століть. Це «Слово о Лазаревім воскресінні». Згодом в українській традиції казка оформилася у «Слово про збурення пекла». Народна фантазія на цьому матеріалі створила ще й образ Марка, який товкся по пеклу. Ця казка виникла вже в християнські часи, очевидно, не раніше XIII століття; з одного боку, вона є варіантом оповіді про Ісуса Христа, а з другого — відбиває билинну змієборчу традицію, зокрема таке є в казці про Котигорошка.

11 Руський чоловік — тобто людина з Русі-України, українець.

12 Число три в казках традиційне: три богатирі, три царівни, три брати; цю поетику засвоїли й билини.

13 Тут відчутно пропуск: має бути розповідь про бій із третім Змієм і про те, як Іван Зорьовий користувався пляшечками з водою.

14 Оповідач поплутав розповідь. Із тексту не ясно, що було в записці, а там мало бути попередження від меншої сестри про те, що брати й Старий Богатир мислять супроти Зорьового зло. Не витримано послідовність оповіді і про те, як згорнулися всі три палаци.

15 Вчинок Івана Зорьового не назвеш добрим, бо старий Змій допоміг йому вибратися з Підземного царства, а герой відплатив йому невдячністю. Однак тут діяла інша мораль: темну силу треба нищити, щоб вона не чинила зла й надалі.

16 Розповідь і тут поплутана: дід має сам скувати вінці, а не Іван Зорьовий їх має діставати. Це мало б робитися десь так, як у казці «Іван Білокрис»: Іван будував собі хату, дав змогу батькові діяти реально, а сам вчинив у казковий спосіб, тобто казкарем ужито порівняння буденної і казкової дії.

17 Має бути: не тільки в Мідному домочку герой бере вінець, а в усіх трьох.

ІВАН ВЕЧІРНІЙ, ІВАН ПІВНІЧНИЙ ТА ІВАН ЗОРЬОВИЙ Друкується за виданням: Народні оповідання й кажи, зібрані В. Кравченком. — Т. II. Житомир, б/р. — С. 156—161. Зап. в с. Хрищатик Черкаського повіту.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.