Іван Вечірній, Іван Північний та Іван Зорьовий 1
Українська билина
Жили собі чоловік та жінка. Помер чоловік, а жінка зосталась; а солдати, як їх по кватирям розвели, то й у тієї жінки поставили одного москаля, а він із нею зазнався до того, що вже непереливки, — скоро розсиплеться. Треба тікать, а вона йому й говорить:
— Куди тікаєш? Дай хоч три рублі на хрестини.
— А де ж я тобі візьму? Нема в мене.
Забрав усе, що там було його, і пішов од неї 2. А вона через три дні привела три сини, і як вона їх вела, то сама давала й ім’я: первий — Іван Вечірній, другий — Іван Північний, а третій — Іван Зорьовий.
Як вивела вона їх, то взяла й повикидала у вікно, щоб ніхто не бачив, не знав, що вона породила 3. Прокинулась вона рано, вийшла надвір, бачить — вони стоять усі три. Вона як угляділа їх! Тоді стала... й окам’яніла.
— А що, — говорить один, — мамо, думала, що ми пропали? Ми не пропали, пускай нас у хату...
— Давай, — говорять, — мамо, їсти.
І дала вона їм те, що для себе наварила. Вони те поїли і ще кричать:
— Мамо, мамо! Давай їсти! 4 Бачить вона, що вони богатирі, та й каже:
— Пождіть, дітки, я зараз дам.
Зараз же заходилась — спекла печиво хліба, наварила їсти і тоді вже нагодувала. Далі знову на вечір заходжується пекти і варить. Погодувала вона так їх цілі три дні, а на четвертий день рано й стала казать:
— Що ж, дітки, я не маю чим вас вигодувать.
А вони й відповідають:
— Ні, мамо, погодуйте нас ще й п’ятий день.
На п’ятий день вони собі пообідали і тоді пішли у Божу путь.
Ішли вони три дні та й зустріли Старого Богатиря 5.
— Куди ви, — каже Богатир, — ідете?
— Туди, — говорять, — куди й ти їдеш.
— Давайте, — каже, — товаришувать умісті — вас три, а я четвертий.
Завернув свого коня й поїхав з ними разом.
І думає той Старий Богатир: «Як би мені бути між ними за старшого?»
А далі й говорить:
— Вас три, а я — четвертий, давайте, — говорить, — виберем, аби котрий з нас за старшого був, щоб йому підчиняться 6.
Іван Зорьовий і говорить:
— Давай.
— Як же ми будем вибирать його? — питає Старий.
— Устань, — Іван Зорьовий, — з коня, візьми його за хвіст і кинь через голову. Хто перекине через голову, щоб шкура в руках осталась, а кістки з м’ясом полетіли геть, той і старший між нами буде.
— Давай, — говорить, — і так.
— Ти, — кажуть, — старіший, — бери уперед попробуй.
Той перекинув коня через голову, тільки кінь став на ноги і навіть не вбився.
Тоді старший бере — перекида по старшині.
Кінь став на ноги. Так само кінь зістався і в Івана Північного в руках, хіба те, що вбив його. Іван Зорьовий тоді і каже:
— Тепер я, давайте, попробую... Коли й я не перекину, тоді не буде між нами старшого.
Іван Зорьовий як кинув, як пошпурив! Не вспів оглядіться, як м’ясо з кістками так полетіло, що й не видно!
Тоді вони полякалися й кажуть:
— Ну, то ти будеш між нами [старший] 7.
Пішли собі пішки. Ідуть вони троє діб — стоїть Могила над дорогою 8. Зійшли туди, а там — яма. (Може, то хто колодязь копав) 9.
Ну й кажуть:
— Лізьмо хто-небудь.
Ніхто не хоче лізти, бо не видно, чи глибока та яма і що там у ній є. Ну, так Іван Зорьовий і поліз сам, а як ліз, то приказав братам:
— Глядіть, скільки б я там не сидів, то ви будьте тут — стережіть. Як вірьовка сколотнеться, так тоді будете тягти угору.
Став він спускаться — пройшов крізь усю землю і на той світ зайшов 10. Став там на землю, на тім світі, оставив ту вірьовку, що нею спускався, і пішов собі стежечкою. Пройшов дві верстви, знайшов хатку, зайшов туди й углядів там молодую дівицю.
— Здорова! — говорить він. Вона йому відказує:
— А, здоров, здоров, — говорить. — Як я давно з руським чоловіком 11 не бачилась.
— Дай, — говорить він, — води напиться.
— Я б тобі й дала води напиться, та в мене муж такий, що коли тільки тебе застане, то з’їсть.
А він відповідає:
— Еге, хоч з’їсть, хоч подавиться... А проте, як їстиме, то спитаєш: хто у нас на світі найсильніший?
А вона його питає:
— Хто ти такий єсть?
— Я Іван Зорьовий, — говорить. Побачила вона, що Змій летить, ну, й сховала того за двері. Змій прилетів, став обідать, а жінка й питає:
— Хто на білому світі найсильніший?
— Є, — каже, — три брати — Іван Вечірній, Іван Північний і Іван Зорьовий. Я двох первих не боюсь, а Зорьового боюсь. Ну, проте, його й ворон костей не занесе.
— Брешеш, — каже той із-за дверей. — Нечиста сила — Ворон — не занесе, а проте добрий молодець сам зайшов, та ще й пішки.
Змій подивився, а далі — одійшов.
Почали биться. Ударив Змій Івана Зорьового — той тільки погойднувся. Ударив Іван Зорьовий Змія, так п’ять голов і одрубав. А ще два рази як ударив — то й інші десять голов одрубав.
Жінка була рада — то з нечистою силою жила, а тепер за руського думає вийти.
Почали вони розпитуваться, а вона каже, що государська дочка, та й що тут їх не одна, а три 12.
— В мене, — каже, — Мідний дворець, у другої — Срібний, а в третьої — Золотий.
Переночував Іван Зорьовий і пішов до Срібного, убив теж Змія — тільки там двадцятиголовий.
Питається та середульша сестра у Івана Зорьового:
— А скільки ти в нас ночував?
— Одну ніч, — каже.
— Ні, — каже вона, — цілий рік, бо в нас на цім світі як одна ніч, то цілий рік показує.
Пішов до третьої у Золотий домок і питає у самої найменшої:
— Скільки голів у цього?
— Двадцять п’ять, — каже вона, — не подужаєш, то я тобі дам дві пляшечки з водою.
— Не треба мені, — говорить, — я й так подолію.
— Ні, на тобі їх. У якій вода гаряча, давай йому пить, то вода не сильна, а в якій холодна — сам пий, то сильна.
Прилетів Змій, давай вони биться. Позрубував Іван Зорьовий за п’ять раз усі голови тому Змію 13.
— Тепер, — каже вона, — буде од старого батька велика дяка. Ступай ти тепер до їхнього батька, попасеш його скотину три дні. Випасеш скотину, а батько хоч і сліпий, та зате здоровий; ну, ти за дяку нічого не бери од нього, а скажи:
«Дай мені оті три клубочки, що в тебе є в торбинці у льоху».
Попас той три дні, і слуги хваляться, що той гарно напас скотину — не голодна.
Дав йому три клубочки, бо тоді старий Змій здогадався, що вже синів нема на світі, ну й злякався, бо сам він уже сліпий — нічого не вдіє!
Прийшов той Іван Зорьовий до Срібного домочка й каже:
— Срібний домочок, скотися в клубочок!
Так усі й поскочувались.
Забрав Іван Зорьовий і повів царівен до тієї ями. Став він їх виправлять наверх. Каже Зорьовий до меншої:
— Послухаєш: чи вони мені добро мислять?
Богатирі не хотіли його витягать, а особливо Старий, бо, каже, «не дасть він мені жінки». А та, менша, написала записочку, прищепнула складаним ножем і опустила в цебер... 14
Пішов до того старого Змія.
— Прирай, як вийти на той світ, бо вб’ю.
— Приготов вола, бочку води та будеш мною правувать, а я тебе й винесу.
Як Зорьовий побачив, що там уже нема богатирів на Могилі, коли вилетіли, то взяв і вбив того Змія 15, а сам допитався до царя. Став у городі у старого коваля, щоб той найняв його.
— Та мені, — каже старий, — нема чого й самому їсти.
— Найми, а то ти будеш нещасний. Почали розпитуваться — яка в царя новість?..
Той і розказав, що от-то були пропали у царя три дочки, а тепер богатирі поодвойовували, хочуть жениться, та нема таких вінців, бо там позоставались.
Іван Зорьовий і посилає діда, щоб той ішов, брав у царя золото 16 та сказав, що зробить.
Прийшов дід — кував, кував, а той і каже
— Лягай спать!
Дід ліг, а Зорьовий вийшов у поле та до мідного клубочка:
— Мідний клубочок, розвернись у домочок! 17
Той розвернувся. Він увійшов, узяв вінці, знов домочок звернув у клубочок, ліг спать, а на другий ранок дід одніс.
І так він усім трьом вінці подоставав. Сама найменша й догадалась, що це він є, і сказала діду, щоб його наймит прийшов. Іван Зорьовий умився такою травою, що став дуже старий, та й пішов, а вона побачила й каже:
— Годі, Іване Зорьовий, жартувать.
Пішла до батька і розказала про все, що воно їм було.
Зарубав Іван Зорьовий Старого Богатиря, а самі поженились та й досі собі живуть.