Ілля Мурин 1
Українська билина
Казка про те, що чоловік мав одного сина і він не ходив на ногах сорок п’ять літ, потім був богатирем
Був чоловік і не мав дітей, лиш одного сина, і той син не ходив на ногах через сорок п’ять літ. Але старі одного часу пішли в поле, а до нього приходить Господь і святі Петро і Павло 2. Господь каже:
— Встань, Ілля Мурине, і дай нам чого напитися з комори!
— Коли ж не можу встати! Мені вже сорок п’ять літ, та я не ходжу на своїх ногах.
Господь дав йому паличку і каже:
— На! На тій паличці важся, то встанеш. Він взяв, на тій паличці став, Приніс з комори шанок 3 напитку. Господь каже: «Ану-но, Ілія Мурин, Сам той напій випий!» А він як потягнув — і все за раз випив.
Господь каже: «Ходи тепер зо мною надвір».
Вийшли надвір, дивляться:
Така скала, що трудно оком зглянути.
А Господь каже: «Ану-но попробуйся з тою скалою!»
Він як взяв тую скалу, Три рази перекинув! Господь повідає:
«Що ти тепер, Ілля Мурин, думаєш?» — «От теє думаю,
Що якби мені був слуп 4 залізний, То би-м три рази світ обернув». Господь : «Ану, ще піди, Принеси нам того напою з комори!» Він пішов і знов приніс один шанок. Господь каже: «Ану ще другий випий!» Так він випив той весь. Господь повідає:
«Ходи, знов ся попробуєм з тою скалою!»
Він як вхопив другий раз, То іно два рази перекинув, А третього разу не годен, Бо йому Господь сили виймив. «Ну тепер ти, Ілія Мурин, Будеш богатир над всіма богатирями». І взяв Господь і пішов від нього. А він посидів в хаті трохи і думає собі:
— Понесу я своєму татові трохи трунку.
І взяв тую барилку, що в ній, може, сорок відерок, під пахву й несе. А стара дивиться:
— То не може бути, щоби кривий ніс! Але дивиться: правда! Приходить Ілля Мурин до них і каже:
— Що ви? Полуднуєте?
— Таже полуднуєм.
— Чи ж багато накорчували? 5
— Не, небагато.
— Нате напийтеся трунку, а я вам трохи викорчую.
Як взявся корчувати, то за раз дуба виривав. І як взявся корчувати, то за годину, заким батько пополуднував, то зробив на п’ять день орання. А батько каже:
— Буде з мене.
— Ну, як буде, то й буде! Ходіть додому.
Приходять додому, він каже:
«Ідіть-но тату, до пана
І купіть мені доброго коня!»
Пішов батько до пана,
Купив такого коня,
Щоб ся на нім муха розпихнулася 6.
Він положив на нього руку,
А той кінь впав до землі.
Він каже: «То ся не здасть.
Заведіть назад його».
Взяв, пішов він до другого стада,
Але іде стадник, повідає:
«Ходи скоро, Ілія Мурин,
Я вже тобі два роки коня плекаю». —
«Де ж він?» — «А онде, пасеться» 7.
Таке лоша невдале, іно плюнь та покинь.
«Ану-но його злапай!» Він злапав.
Ілія Мурин сів на нього — Він стоїть. І заплатив йому. «Спасибіг тобі, жи-сь мені 8 виплекав за два роки коня».
Приводить додому. Батько каже: «Нащо ти таке лоша купив?» — «Не, то луччий, як тамтой був!» Він як почав водити того коня, То ще ся більший зробив кінь, як тамтой. «Ідіть-но мені, тату, до коваля, Щоб мені зробили меч і копію». Йому коваль зробив, але ніхто не може його піднести, бо дуже тяжко. Він заплатив тому ковалеві, а сам взяв теє копіє і меч і пішов. Копіє важило п’ятдесят пудів, а меч сорок 9. Приходить додому, постелив на того коня мішок, але ще не має ані шапки богатирської, ані сідла. Але сідає на коня і їде без шапки 10. Взяв свої меч і копіє і їде. Приїжджає в ліс — іде чоловік навпроти нього 11 : «Ей, Ілія Мурин! Там єсть богатир, Називається Соловей. Він свистом народ побиває, Він як свисне, то дуби з корінням вириває.
Не їдь, бо тебе вб’є іще!» — «А він мене не заб’є — поїду». Під’їздить під палац, А той богатир Соловей сидить на третім версі.
Як свисне раз — аж дуби вириваються з землі.
А той-таки їде!
Але як свиснув знов,
Аж під ним ся кінь спіткнув.
Він до коня повідає:
«Ну, вражий сину, не спотикайся!»
Соловей дивиться, що він-таки й їде,
І впав із третього верху.
Як впав, але не вбився, тільки тікає.
Той як здогонив Соловея,
Як вдарив у плечі копійом — а він впав.
Приходить до тих дверей, а їх дванадцять і всі — чавунові Він одинадцять розбив, а вона (Соловейова стара) 12 взяла поставила спринжину 13 у дванадцятьох дверях, щоб його забити і коня. Кінь ото став на тую спринжину, а спринжина хотіла йому впасти на голову, а він відірвав і кинув. Приходить до покою. Стара сидить, а її дві дочки на третім версі. І просяться, щоби він їх не бив, то: «Котру хочеш, то піде за тебе» Він каже: «Я поїду в світ, і як не знайду кращої, то тебе котрусь візьму».
І взяв і поїхав з тим Соловеєм,
Що коло коня прив’язав.
Приїжджає в город
І заїжджає до великого купця 14.
Купець злякався, він сподівався з другої дороги богатиря, що має його побіджати, а той тією приїхав.
Він ся його питає:
«Як ти приїхав, коли тут Соловей
Людей голосом побиває?»
А він каже:
«Ото він є коло коня!»
І купець просить його до хати 15,
Він же каже:
«Нема такої хати, щоб під і мною витримала!»
«Ні, єсть!»
Приходить, а там підлога залізна. Він стане — під ногами ломиться, Сяде — крісла дом’яться, Ліг на ліжку — і ліжко поламалося під ним.
Він погостився там — і виїжджає. їде дорогою, дивиться:
Іде другий богатир 16.
(А він того кинув по дорозі) 17.
І каже один до другого:
«Роз’їжджайся!»
І з’їжджаються докупи,
І вдарилися копією один об другого —
Ані жоден не вилетить із сідла! 18
А другий раз вдарилися,
Ані жоден не вилетів.
Вдарилися третій раз —
І той, що їхав, вилетів з коня.
Мурин його зверху приступив,
А той ся в нього просить:
«Даруй життям! Будеш рідним братом!»
Він йому подарував. І сідають на коні і їдуть. Надибують на дорозі трумно — І каже той другий богатир: «Ану я, Ілія Мурин, ляжу в нього!» Ліг він у тоє трумно. Мурин стукнув копією тридцять разів у трумно — Тридцять обручів наскочило 19. І взяв його коня і зброю, а його покинув.
В’їжджає Мурин в долину, дивиться: незміренного трупу лежить побитого, і нема нікого коло нього. Він переїхав через тую долину. Дивиться: стоїть у другій долині палатка, і там стоїть кінь богатирський. Він приїхав до тої палатки. Дивиться він: той, чия палатка, спить 20. Узяв Мурин коло неї поставив свої коні і дав їм ярої пшениці, а там-того коня відігнав. Входить під палатку і хоче його бити, того богатиря, а подумав собі:
— Що б то я був за богатир, щоб я сплячого бив! Взяв постелив і лягає коло нього. Іно тільки ліг,
Але як засне, то дванадцять суток спить.
Іно тільки зачав дрімати, А той стає.
«Е, — каже, — мого коня відігнав, А свого поставив! Я тобі смерть зроблю!» Але подумав собі: «Що б я за богатир був, Щоб я сплячого бив? Хай-но він ся виспить». А той встає і каже: [«Будемо битися!»] 21 Стають обидва і Сідають на коні І б’ються, але оба собі рівні. І другий раз нічого не зробили один одному.
На третій раз як вдарить Мурин в голову мечем —
Надвоє розітяв. Взяв його коня, бере і їде. Приїжджає в долину, Дивиться: спить панна 22. Бере і жартує з нею. Пожартував з нею і каже: «Чи є де сильніший від мене, А ладніший від тебе?» Вона
«Не можу сказати, чи єсть сильніший від тебе,
А від мене ладнішая є». — «Де?» — «В тії і в тії землі, Но що коло неї богатир на часах». Він приїздить там, а той богатир спить.
Він махнув мечем,
Стяв голову, а тулуб стоїть.
Він поставив коні — і до тої панни.
Єсть дванадцять залізних дверей.
Він розбив,
Прийшов до тої панни і жартує з нею.
Вона каже: «Як ти мені того Змія заб’єш 23,
Що тридцять голів має,
Заб’єш, то піду за тебе». — «Дай же мені десять бочок смоли І прядива тридцять кіп ручайок!» 24 Вона йому дала. І він ся смолою обвинув — В прядиво і смолу, — Пішов забрав коні. Іде до нього і каже коням: «Як буде мене побіджати Змій, Не дайте мене». І їде до нього. Дивиться — вилетів Змій. Як злапає його Змій — і душити! А він мечем відрубав йому двадцять голов.
А десять осталося.
І сам впав на землю,
А Змій на нього.
Мурин як крикнув на коні:
«Не дайте мене!»
Коні як вдарять копитами,
Іно Змій голови повивалював.
І кричить: «Даруй мені життям!
Дам тобі дорогоцінного каміння».
І каже Ілія Мурин:
«Смотри! Як ти мене здуриш,
То я тобі дам!»
Він [Змій] взяв його на себе
І пішов з ним у воду 25,
Припав на дно,
Він взяв той камінь
І виніс його наверх.
«Ну тепер я тебе пускаю
З десятьма головами,
І не будеш ти в мене,
А я в тебе!»
Приїздить додому — і бере жениться з тою панною.
І зробив з того каміння сигнат собі і жінці, а ще лишилося кавалок. Він ще зробив для хлопця один, а сам взяв і виїхав з дому 26.
І заїхав в другу землю,
І заїхав під богатирський двір,
І там дванадцять дверей.
Він взяв тії двері порозбивав
І приходить до покою.
А там дванадцять богатирів 27,
І одинадцять йому ніц не кажуть.
От один йому каже:
«А ти що за один?»
Він його як злапав за вус
І тріпнув ним до землі,
Аж вус вирвав.
Приходить до третього покою:
Ще ладніша панна стоїть за склом,
Ще ладніша, як тамта 28.
Він збив скло
І дібрався до тої панни,
А за жінку забув: живе з нею.
Його, Муринова, жінка мала хлопця, а він не знає 29.
Той хлопець росте по минутах — не по годинах, і тому хлопцеві два роки — то ще крепший, як його батько 30.
Каже: «Мамо!
Може, ще де є по мому дідуньові меч?»
Вона каже: «Є!»
Він як взяв тую копію і меч,
І витягнув з землі, і каже:
«А в нас немає сідла?» —
«Ні, нема!»
Але він сів на коня,
Що ще зістався по його дідові,
І їде.
А мама плаче і каже: «Де ж ти їдеш?» — «Іду за татом». І поїхав.
Під’їхав під той самий город,
Де його батько.
А коні як заржали,
Аж мури потріскали.
Мурин виходить: «Чого ви?» —
«Ой їде на нас неприятель!»
Він сів на коні і їде.
Дивиться: їде так, як копиця сіна.
І каже один на другого:
«Биймося!» Б’ються.
І Мурин як витяв у груди —
І зміг сина свойого.
Притиснув його копією
Та й дивиться:
Є дорогоцінний сигнат на пальці.
Каже: «Як се твій батько називається?» —
«Мурин». — «Ну, то ти мій син».
І їдуть, де мати, і живуть вже.
І йому приснилося, що його бабі, а татовому батькові і мамі повибирав богатир очі і в тюрму всадив 31. І сіли на коні і їдуть в той край. Приїздять там, але виїздить напроти нього богатир.
А син каже: «Тату, я поїду сам до нього!»
І як ся роз’їхав, як вдарив його,
І той богатир вилетів з коня.
І той його забив. І приїхали до тої тюрми, і питається Мурин: «Хто вам, тату, очі повибирав?» Той розказав і каже:
— Якби ти мені так зробив, щоби я бачив, а то я не знаю, чи ти мій син! І батько каже Муринові: «В тії і в тії землі Є богатир,
І має під собою дванадцять богатирів.
Як би-сь його дістав
І помастив очі, то я би побачив».
Він бере — їде.
Дивиться: лежить богатир,
Йому голова відбита
І лежить на дорозі.
А голова каже:
«Не їдь до нього, бо ще і тебе вб’є!» Той каже: «Піду!» А вона каже:
«Витягни ж з-під мої голови меч! То я не знаю, чи ти сильний, чи не: Всіх витягало дванадцять, Та не витягли».
Той взяв та одною рукою витягнув.
«Ну, добрий ти хлопець! —
Так голова каже. —
Бери ж, та їдь до нього.
І дивися: їх буде дванадцять,
То один, той, що сидить, скаже:
«Чого ти приїхав, Мурин?
Чи ся воювати, чи ся мирити?»
То ти скажеш:
«Нє, миритися».
І будеш з ним стояти,
Як вдариш його моїм мечем —
То його розітнеш.
Іно тільки не бий його мечем другий раз,
Бо він ожиє,
Бо то несправедливий богатир, Але він з чортом воює» 32.
І той Мурин приїхав до нього.
Дивиться: стоїть їх одинадцять,
А він сидить і питається його:
«Чого ти приїхав, Мурин?
Чи ся бити, чи ся мирити?»
Той каже, що миритися.
Іно тільки зрівнявся з ним,
Як вдарить його тим мечем —
Аж надвоє розітяв 33.
А тії його слуги кричать:
«Бий ще раз! Поправ!
Бо то шельма недобрий!»
А вони так хтіли, щоби ще раз вдарив — то він оживе. Але він, Ілля Мурин, не такий був: не поправляв другий раз, тільки витяв з нього серце і поїхав. Іде. Нагадав собі, що то лежить на другій дорозі забитий богатир. І він приїхав до нього, взяв, вложив голову до тулуба і помастив тим серцем. І він ожив і подякував йому за теє, що його від смерті відкупив. І приїхав до тої тюрми, помастив батькові й мамині очі. То зараз вони забачили і подякували своєму синові за теє, що батько побачив від нього і що син визволив з тюрми. Та й тоді взяв той Мурин свого батька і маму до себе, і вже жили.
Правда, що він тепер такий великий богатир, що навіть і в світі такого нема. І як він усім справляв баль, то я був, їв-пив, по бороді текло, а в горлі сухо було. І як вийшли на іграцію 34, що там стріляли кулями-порохом, а потім гноєм, але я, знаєте, напився та й вліз у гній 35. Але як не стало їм гною, то вони мною як встрілили, то я аж тут залетів і ото вам тамтую прахтику справедливу збрехав.