Ілля Муромець та Ідолище в Києві ¹
Українська билина

Набрав татарин поганий, Ідолище велике, війська татарського багато тисяч і проти князя стольнокиївського Володимира вирушив. Поставив військо довкола Києва на багато верст, а сам поїхав до Володимира. Настрахав князя татарин той поганий, Ідолище велике, — не було тоді вдома у Володимира мужніх богатирів руських, поїхали вони в чисте поле погуляти. Один тільки Олекса Левонтівич ² залишився — хоч і сильний, та не відважний, і не посмів він проти поганого татарина стати, супроти того Ідолища великого. Кланявся Володимир стольнокиївський татаринові, до своїх палат білокамінних на великий бенкет запрошував ³.

А в цей час Ілля Муромець, біля Царграда ⁴ їздячи, зачув про лиху годину київську. Спорядив він коня доброго і поїхав від Царграда аж до

Києва, до тієї сили татарської. І трапився на дорозі йому могутній старець-прочанин ⁵, якого Іванищем звали. Запитав Ілля Муромець старця:

— Чи не зміг би ти, Іванище могутній, Київ наш очистити, поганих татарів повбивати?

Відповів Іванище Іллі:

— Там великий татарин є, страшний Ідолище; по мішку хліба за раз він з’їдає, по відру вина випиває. Не смію я до того татарина йти.

Попрохав тоді його Ілля Муромець:

— Віддай мені зараз свою жебрацьку одежу подорожню, постоли, шапку, ще й костур у сорок пудів. Переберуся я на старця-прочанина, щоб не впізнав мене Ідолище поганий.

Скинув із себе усе Іванище, надяг одежу богатирську, на коня сів і за Іллею Муромцем поїхав.

У стольний Київ Ілля прийшов і звернув до палати білокамінної, де Ідолище погане, татарин невірний, сидів ⁶. Позирнув татарин у віконце та й каже:

— Хто ж це такий сюди іде? По одежі — старець, по ході — Ілля Муромець.

От заходить Ілля в одежі жебрацькій до палат білокамінних. Запитує його Ідолище погане:

— Ти повідай мені, старче-прочанине, чи великий на зріст Ілля Муромець?

А той нібито старець-прочанин відказує:

— Невеличкий у нас Ілля Муромець, він такий, як і я, на зріст.

— А багато їсть ваш Ілля Муромець?

— Небагато він їсть, три калачики зернистих усього.

— А по скільки за раз вина випиває?

— За раз випиває лише склянку. Дивується Ідолище погане:

— Що ж це у вас за богатирі такі? От наші татарські богатирі мішок хліба за раз з’їдають, по відру вина випивають ⁷.

Відказав на те Ілля Муромець:

— От у нашого попа, у Левонтія Ростовського, та була корова ненажерлива. По стіжку соломи за раз з’їдала, по цебру питва випивала; їла, пила, доки не лопнула ⁸.

Розгнівили ці слова Ідолища поганого, як схопить він ножище та як метне його в Іллю Муромця ⁹. Та був Ілля на ноги моторний, на лежанку враз вискочив ¹⁰ і ножище на льоту перехопив. Лицем до Ідолища повернувся та як вдарить його костуром важким у буйну голову. Відлетіла його голова, покотилася. Тут Ілля на широкий двір вискочив і почав тим костуром розмахувати, погану татарву духопелити.

Побив Ілля Муромець усіх татар, очистив він стольний Київ, а князя Володимира з полону великого визволив ¹¹. І була за це Іллі Муромцю слава велика ¹².