Давно (от від нас так третього покоління) 2 були такі велети, що подавав з Їлова через гору сокиру сюди — таку руку мав.
То в Кохавині 3 в костелі стоїть ще нині така нога велета — від землі аж до повали 4.
А як ще було мало таких малих людей, от як ми, то раз вийшов орати чоловік на поле. А він надійшов, той велет, та й так узяв на пригорщі того господаря, і воли, й плуг і приносить до мами:
— Дивися, мамо, — каже, — які тут хробачки риють поле!
А по нас знову такі будуть маленькі люди, що сорок їх може в печі молотити. Але то вже, може, аж тоді, як який потоп буде абощо, — хто то може знати Божу волю?