Герой звільняє три царівни 1
Українська билина
Мав один коваль такого сина, що вісім літ ссав мамину цицьку і сидів за піччю. Як уже по вісьмох літах мав вилазити з-за печі 2, казав прикликати кумів, що його до хресту тримали, а тоді як скочив з печі на землю, то по коліна вгруз у землю — вже таку силу мав. І тоді каже до тата, аби йому зробив залізну палицю на три центнери і на п’ятдесят сажнів довгий ланцюг. І взяв свою частку маєтку і пішов собі з ним у світ 3.
Прийшов до одного села і вступив до церкви змовити молитви 4. Приходить до церкви, а там трумно висить на повітрі саме, ніхто його не тримає. І він узявся людей питати:
— Що то є за такий спосіб, що трумно висить само?
А люди повідають йому так:
— То був бідний, та й умер, та й не віддав нікому боргів, то вже як його привезли з трумном до церкви, то трумно само взнеслося догори і висить так людям над головами, і ніхто не може зняти.
Тоді той каже:
— Скільки той бідний грошей винен, то я все за нього заплачу! 5
Та й посходилися люди, а він питається:
— Скільки?
То один каже — сто срібних, другий — п’ятдесят, там знову — тридцять, скільки кому був винен. Так він кожному заплатив до грайцара 6 всі борги. І тоді вже те трумно упало на землю, і зараз його взяли і поховали...
А він собі далі пішов. Іде через ліс, а там є хата в тім лісі 7. Але ще здибав два збуї 8, то вони вже всі три разом пішли до тої хати. Він тоді каже одному:
— Ти сиди в хаті і вари їсти, а я з другим піду в ліс на полювання.
Той уже наварив їсти добре, а там лізе до хати мале дитя. І каже до того збуя:
— Пересади мене!
Він пересадив через поріг.
— Посади на лаву! Посадив.
— Дай мені їсти. Він дав.
— Дай ще!
І геть усе з’їло, що він наладив на обід, усе до краплі.
І хтіло ще, але він каже, що вже нема нічого. Тоді воно взяло і видерло пас від шиї [збуя] аж до крижів через цілі плечі. Тоді він взяв утік з хати і виліз на бучка коло хати. А воно взяло той пас, що з нього здерло, повісило на стіні.
Тоді приходять обидва з полювання, дивляться, а тут нема нічого, лише на стіні висить пас зі шкіри. Тоді той каже до збуя:
— Тепер уже ти вари їсти, а я сам піду на полювання.
Пішов, а той лишився. Так знову наварив їсти, а тут знову те дитя лізе до хати і знов так каже:
— Відтвори! Він відтворив.
— Посади мене на лаві! Дай мені їсти!
І знову так їло-їло, аж поки все з’їло. І потому того збуя злапало і видерло шкіру на плечах уже тому, другому. Та й він утік з хати. Утікає, а той, з дерева, кричить збуй:
— Лізь сюди, я тут!
Та/й він також поліз на бучка.
Приходить той з полювання додому — нема що їсти і нікого нема в хаті, лише вже два паси на стіні висять. Він тоді взяв поставив палицю в куті та й ланцюг, зачинає вже сам варити. А те саме знов лізе до хати, те дитя. Та й каже:
— Одтвори! Він отворив.
— Посади мене на лавку! Посадив.
— Дай мені їсти! А він каже:
— А я тобі за що дам їсти?
Як узяв собі палицю, як зачав Біду 9 бить, геть порозливалася з Біди кров та мазь по цілій хаті. І дитя полетіло землею і робило знак по землі аж до тої ями, де мешкало.
А він тоді взяв ланцюг і палицю і йшов за ним. А ті два кричать з бука:
— Та ми ось-во! Він каже:
— Ходіть сюди, я вже Біду побив та й іду за нею шукати.
Вони тоді позлазили і пішли всі три за тим слідом. І прийшли до тої ями, де воно полізло. Тоді він каже одному:
— Лізь ти!
А той не хоче. Каже другому — не хоче. Тоді він поліз сам і каже:
— Тримайте ланцюг міцно і спускайте мене в долину!
І його спустили аж на діл, у яму. Він дивиться, аж то було пекло. І є там той малий Диявол, що був у них у хаті. Як побачив того, зараз утік. Той зачав решту дияволів палицею бити, аж порозліталися всі, іно лишився один найстарший, бо був прийнятий на ланцюгу. І він тоді взявся до того найстаршого до бійки, так його б’є! Той каже:
— Що хочеш, то тобі дам, лише мене не бий!
А вони там мали, ті дияволи, три панни, бо їх украли зі світа. То той каже:
— Нічого не хочу, тілько мені ті панни віддай!
І дияволи йому тоді їх уже дали.
А він взяв корито, прив’язав до того ланцюга і всадив до нього найстаршу панну. А ті компани 10 нагору потягли ланцюг із тою панною. І так витягли всі три панни нагору.
Але від наймолодшої той собі взяв сигнат 11 з руки на знак. А сам ще лишився насподі. Тоді ті збуї нагорі зачали сперечатися за ту наймолодшу панну, бо була дуже файна, то оба хтіли з нею оженитися. Але вона сказала, що тільки за того піде, хто її викупив, бо йому дала сигнат. А вони тоді вже спустили ланцюг по нього, але намовилися, що як підтягнуть так гей до половини, то пустять, аби забився. А його душа ту зраду чула, то він узяв і положив у корито камінь: що з того буде? Вони підлягли до половини та й — бев! Пустили назад, аж корито розбилося. Тоді забрали ті панни та й пішли назад, до тої хати в лісі.
А той знову там, у пеклі, пішов та й б’є дияволів, а найбільше того, найстаршого. Той проситься:
— Що хочеш, те тобі дамо, лиш мені даруй життя.
А він каже:
— Нічого не хочу, іно мене винесіть на світ.
І Диявол взяв його і виніс.
Тоді він приходить до тої хати. Збуї є обидва, але паннів нема, бо дияволи їх знову украли і винесли на скляну гору. Він взяв тих збуїв ганьбити: то се, то те, що його хотіли забити, а по тому каже до них:
— Я вже знаю, де ті панни є, ходіть, — каже, — зо мнов!
І вони прийшли так аж під скляну гору. А там нема нічого, ані стежки, ні драбини, тільки саме скло. Аж на самім вершку, геть під хмарою, видно було ті панни. Та нема якимсь способом до них дістатися. Але там пасся кінь старий у лісі, то він його забив, шкіру здіймив, обернув шерстю всередину і казав своїм компанам, аби його в ту шкіру зашили. І взяв там із собою палицю і ланцюг. І сказав їм:
— Ви собі поставайте набоці і стійте!
Вони його зашили, а тоді прилетів такий птах великий, гадав, що там м’ясо, взяв те межи лапи і виніс аж на саму гору, бо він там, на горі, мав діти. Та взяв ту шкіру дзьобати, дітям розкривати, та й зробив у шкірі діру. Той тоді звідтам палицею став махати, а птах злякався та й полетів набік. Він виліз тоді зі шкіри, дивиться, аж там панни сидять нагорі, а коло них той самий Диявол, що був там, у хаті, — пильнує. Як побачив його, то так з гори полетів, що його ніхто не видав. А ті панни як побачили його, то дуже утішилися, гадають собі: «Може, він нас як звідси знову вирятує!» Тоді він взяв ланцюг і помалу спустив спершу одну, по тому другу, а по тому третю панну на долину. А потому вже що ж робити? Сів та й плаче. Нема кому ланцюга потримати ані де зачепити, то-то, саме скло. «Тепер уже, — гадає собі, — тут мені смерть буде!»
Втім, прилітає до нього маленький пташок, та й сів коло нього, та й питається:
— Чого ти плачеш?
А він узяв йому розповідати, що нема як злізти з гори і треба тут пропадати. Але пташок каже:
— Цить! Не плач! Сідай на мене, то я тебе знесу на діл.
А він усміхнувся та й каже:
— Де ж ти мене знесеш, коли ти такий маленький, як кулачок?
Птах тоді каже:
— Ти не журися! Я вже тебе знесу, хай я буду маленький!
Тоді як розпустив крила, то такий великий зробився, що і чотири такі хлопи змістилися б. І взяв, і зніс його на діл, і каже:
— А знаєш ти, хто тебе зніс на діл?
— Та де, — каже, — ні, не знаю!
— Знаєш, що ти за мене заплатив у церкві борги? То я тепер прийшов і поміг тобі від смерті.
А то ніби була та душа, що висіла там, у церкві, на публіку. Та й по тому той пташок щез.
А той дивиться — паннів уже нема. Ті збуї гадали, що він уже, певне, не злізе з гори, та й взяли їх повели до їхнього тата, до цісаря. Та вже там мали з тими паннами весілля робити.
А він тоді пішов за ними до того міста. Приходить там на весілля і показав той самий сигнат, що мав на руці від наймолодшої панни. А вона вже тоді за жодного не хтіла йти, тільки пішла за нього.