☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські билини

Добриня сватає наречену князеві Володимиру
Українська билина

У стольному місті Києві в ласкавого князя Володимира був почесний бенкет для князів, бояр, богатирів могутніх, купців торгових та жителів сільських 1. Веселиться князь на бенкеті, гості його веселяться. Аж тут князь із такими словами до всіх звертається:

— Всі ви, гості мої, поодружувані, тільки я один жінки не маю. Може, знає хто яку княгиню, щоб гідною мені була та зросту високого, стану гордовитого, лиця вродливого, з ходою плавною і мовою гарною? Було б мені, князеві, з ким жити, довгий вік коротати, а вам, князям та боярам, богатирям могутнім, купцям торговим, жителям сільським, усьому красному Києву, було б кому поклонятися.

Враз усі на бенкеті замовкли, ні від кого відповіді нема. Один тільки добрий молодець Дунай Іванович з-за столу вийшов, — хоч і хмільний, та не хитається, слово мовить, та не збивається, б’є він князеві чолом, уклоняється:

— Знаю я, князю, наречену, яка тобі гідна. На землі хороброї Литви, у величності королівської є дві дочки на виданні 2. Старша дочка — Настасія-королівна 3, подвиги військові вона звершує. А менша дочка при домі живе, і звуть її Опракса-королівна; зросту вона високого, стану гордовитого, лиця вродливого, з ходою плавною і мовою гарною.

Припали до душі князеві ці слова.

— Візьми, Дунаю Івановичу, війська сорок тисяч, візьми скарбу десять тисяч і виїжджай у ту землю, в хоробру Литву, та добрим словом посватайся. А як по честі не згодяться, силою візьми, а таки привези мені Опраксу-королівну.

Відказав на це Дунай Іванович:

— Не треба мені ні війська, ні скарбу, виряди мені в підмогу товариша улюбленого Добриню Микитича.

Погодився на це Володимир стольнокиївський.

Виїхали з Києва богатирі на конях добрих і скоро в землі Литовській опинилися, у тої королівської величності, на дворі навпроти віконечок королівських. Сходили вони з добрих коней, і казав Добрині Дунай Іванович:

— Стій тут біля коней, паси їх і на сторожу королівську та на палати поглядай. Як треба буде, гукну я тебе.

До королівської величності Дунай приходить, чолом б’є, уклоняється:

— Здоров будь, батечку королю литовський!

Упізнав король Дуная Івановича.

— То це ти, колишній слуго мій вірний 4. Три роки в мене ти жив: перший рік стайничим був 5, другий рік — чашником 6, а третій рік — стольником 7, вірою-правдою мені служив. За колишні послуги твої молодецькі посаджу тебе за великий стіл, на місце почесне; їж-пий, молодче, досхочу.

За стіл Дуная посадивши, став його король розпитувати:

— Розкажи щиро, куди шлях твій лежить. Чи на нас подивитися захотів, чи себе показати, а може, бажаєш пожити-послужити в нас?

— З добрим ділом до тебе прибув я: сватати дочку твою Опраксію за Володимира стольнокиївського.

Не сподобалися королеві такі слова.

— Не за своє діло взявся ти — за дурниці. Меншу дочку засватаєш, а старша в дівках сидітиме 8. Гей ви, татари дужі! 9 Схопіть Дуная за білі руки та заведіть у льох глибокий, замкніть ґратами залізними, затуліть дошками дубовими, засипте піском рудим; нехай Дунай у Литві погостює, в льоху посидить, може, після того розуму набереться.

Звівся Дунай на прудкі ноги, над буйною головою руки здійняв, об дубовий стіл руками вдарив: стіл дубовий розвалився, питво порозливалося, посуд порозсипався, а всі татари настрахалися.

Аж ось поприбігали вірні слуги з двору королівського.

— Над собою біди, королю, не чуєш: на дворі твоєму невідомий добрий молодець бешкетує. В лівій руці добрих коней тримає, в правій руці — кия сарацинського 10. Ясним соколом він по двору літає, з кінця в кінець пострибує, на всі боки києм розмахує, повбивав усіх татар до єдиного, нікого на розплід не залишивши.

Схаменувся тоді король, по світлиці забігав.

— Гей, Дунаю Івановичу! Ти колишні мої хліб та сіль пригадай, вгомони свого товариша у дворі, залиш татар хоч на розплід, а я віддам свою дочку-королівну за вашого князя Володимира.

Виїхали Дунай із Добринею з того двору королівського разом з молодою Опраксою-королівною. І настигла їх у дорозі нічка темна; розіпнули вони намет полотняний, у ногах коней поставили, в головах — довгі списи, по праву руку — гострі мечі, по ліву руку — кинджали булатні 11. Поснули всі, висипляються, погоні за собою не чуючи. Рано-вранці повставали, на дорогу виїжджали, а вслід їм татарин у погоню скаче; кінь його копитами в землю вгрузає, камінці з дороги вивертає. Рушив Добриня Микитич з Опраксою-королівною до міста Києва, а Дунай Іванович назустріч татаринові повернув. А коли до татарина на довжину списа наблизився, гукнув:

— Ану рикни, татарине, по-звіриному, свисни по-зміїному! 12

Рикнув татарин по-звіриному, свиснув по-зміїному: темні ліси розпадалися, в чистому полі камінці розкочувалися, травиця пов’яла, квіточки на землю посипалися, а Дунай із доброго коня звалився. Миттю скочив на прудкі ноги, збив татарина з коня і до сирої землі списом притис.

— Скажи мені, татарине, — запитав, — якого ти роду-племені?

— Чи ти, Дунаю, не впізнав мене? Чи ми однією дорогою не їздили, за однією бесідою не просиджували, з однієї чари не пили? Три роки ти у нас жив: перший рік служив стайничим, другий рік — чашником, а третій рік — стольником.

— Тепер упізнав я тебе, Настасіє-королівно! 13 Скидай же золотий шолом з голови та лати з кольчугою, по-дівочому вбирайся і їдьмо зі мною до міста Києва, під золотий вінець там станемо.

Приїхали вони до Києва, у соборну церкву зайшли. А там менша сестра Опраксія з Володимиром вінчається; і старша сестра Настасія до вінця прийшла.

Цілих три дні бенкет у них був; хвалиться Дунай на бенкеті тім:

— У всьому Києві не знайдете ви молодця такого, як Дунай Іванович: сам одружився, ще й іншому дружину подарував.

Заперечила йому Настасія-королівна:

— Даремне ти, Дунаю, хвалишся. Хоч недовго я в місті пробула, та багато дізналася: немає тут молодця чепурнішого за Добриню Микитича, сміливішого за Олексія Поповича, а на стріляння з тугого лука нікого вправнішого нема за мене, Настасію-королівну, — вистрелювала я стрілочку гартовану, у вістря ножа влучаючи, на дві половинки стрілочку розсікаючи.

Тут Дунаєві соромно стало, і запросив він Настасію в чисте поле позмагатися, гартованими стрілочками постріляти.

Стрілила Настасія-королівна — у вістря ножа влучала і на дві половинки стрілка розсікалася. А Дунай Іванович три рази стріляв. Але жодного разу влучити не зміг. Розгнівався Дунай Іванович і в Настасіїні груди стрілу гартовану наставив 14. Стала вона його благати, гарячими сльозами заливаючись:

— Не жартуй так, Дунаю Івановичу! Ти зараз, Дунаю, хмільний, можеш і справді в дружину свою влучити.

Розпалився Дунай, не слухає, в Настасіїні груди стрілочку пускає. Впала Настасія на землю, гарячою кров’ю облилася.

Отямився Дунай Іванович, запечалився і такі слова промовляв:

— Де лебідки 15 голівка впала, там і ясного сокола голівка впаде.

Витяг із піхов меч гострий, об сиру землю обіпер і завзятим серцем на меч упав.

Де лебідка на землю впала, там від крові її невинної прудка Настасія-річка 16 текти почала; а де ясний сокіл упав, там від крові Дунаєвої текти почала славна Дунай-річка 17. На дві течії річки розливалися, в одне місце знову сходилися. Два деревця кипарисових 18 тут виросли, верхів’ями стикалися, гілочками спліталися. Малі діти проходять тут — набавляться, молоді йдуть — надивуються, а старі люди — наплачуться.

1 Перечислення гостей свідчить, що йдеться про загальнонародний бенкет, який київські князі вряди-годи й справді влаштовували.

2 Ідеться про справжні події: сватання князя Володимира до Рогниди (Опраксії), дочки князя Полоцька Рогволода. Оповідання про це вміщено до «Повісті врем’яних літ». Поняття «Литва» на означення білоруських земель пізнішого походження.

3 Настасія-королівна — тут маємо відголосок найдавнішого слов’янського епосу Троянового, зв’язаного з іменем легендарної Либеді, сестри братів Кия, Щека і Хорива, або ж Білої Лебеді — про неї докладніше йтиметься далі. Настасія-королівна належить до жінок-богатирок із старшого кола, через що вона у змаганнях перемагає Дуная — відгомін амазонської теми у східнослов’янському епосі. В деяких билинах Настасія зветься донькою чернігівського короля (князя).

4 В окремих билинах сповіщається про те, що Дунай приставав на службу й до литовського короля (князя). Тут же говориться, що він був на службі в батька Опраксії, тобто в полоцького князя Рогволода.

5 Стайничий — завідувач царськими чи королівськими стайнями, шляхетський чин, вважався за почесний.

6 Чашник — шляхетський чин, людина, яка належала до найближчого до короля оточення і мала обов’язок наливати йому вино. Оскільки в давні часи труїли саме вином, це була відповідальна посада.

7 Стольник — російський дворянський чин, відав обслугою царського стола. Інакше звався підстолій, посада також вельми відповідальна, бо в його обов’язках було охороняти здоров’я володаря.

8 Тут відбито так зване звичаєве право, за яким дочки віддавалися заміж за старшинством. Історична Рогнида відмовилася вийти заміж за Володимира, бо Володимир був сином рабині («рабинич»), тобто не чистої князівської крові, а Рогволод її віддав.

9 Татари — реалія пізнішого часу. Але тут маються на увазі так звані «домові татари», які служили придворними дружинниками, тобто складали гвардію у Великому князівстві Литовському.

10 Сарацинський — арабський; сарацинами звали також степовиків України. Кий — булава.

11 Тут подано в деталях, як воїн розміщав перед сном зброю. Оскільки щохвилини він міг піддатися нападові, то й зброя мала лежати в найпохопніших місцях.

12 Це місце і подальший абзац запозичено з билини про Іллю Муромця і Солов’я-розбійника.

13 Мотив перевдягнення жінки-воїна в чоловіче вбрання проходить по багатьох пам’ятках народної творчості, зокрема українських.

14 Тут показується, що Дунай не був праведним богатирем, а також те, що рицарською вправністю він поступався Настасії. Водночас маємо відгук давнішого епосу, в якому розповідається про загибель Білої Лебеді.

15 Пряма прив’язка образу Настасії до образу Білої Лебеді.

16 Цікаво, що річка Настасія справді існує, тече вона на Чернігівщині біля містечка Куликівка. Є ще річка Насташка — притока Черні, яка впадає у Рось, притоку Дніпра (Білоцерківщина); є Насташка і в Рокитянському районі на Київщині.

17 Дунай — відома річка у Європі, але в Україні є й інші річки з такою назвою: Дунай на Полтавщині й Дніпропетровщині, є й на Київщині, зветься Дунайка (Сквирщина) і Дунайко (Володарський район).

18 Два деревця кипарисові — кипарис вважається деревом печалі, надмогильним деревом; отже, йдеться про два дерева, які виросли на могилах героїв.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.