Народився Вольга Святославич у стольному місті Києві 2. Почав він рости, мужніти та вчитися багатьом премудростям: плавати рибою щукою в глибоких морях, літати птицею соколом попід хмарами, гасати сірим вовком у чистих полях. Ще й дружину підібрав він собі хоробру — тридцять хлопців без одного, а сам Вольга тридцятим був.
Посідали вони якось на темно-карих жеребчиків і поїхали данину в містах збирати. Виїхали в чисте поле широке, коли чують: десь, орючи, ратай посвистує, соха його поскрипує і лемеші по камінцях скрегочуть. Цілий день їхали вони полем, а до ратая не дісталися. Не доїхали до ратая й другого дня і тільки на третій день на нього натрапили 3.
Оре в полі ратай, посвистує, розмітає борозенки, вивертає пеньки та коріння, а велике каміння в рівчак звалює. Кобила в ратая булана, гужики шовкові, соха кленова, лемехи в сохи булатні, присошок срібний, а рогачик із щирого золота 4. Кучері в ратая в’ються, очі — як у ясного сокола, брови — як у чорного соболя; чобітки в ратая із зеленого сап’яну, шапка пухова, каптан із чорного оксамиту. Звернувся Вольга до нього з такими словами:
— Нехай Бог тобі помагає, ратаю, в роботі твоїй селянській.
Відказав на те ратай:
— Правду кажеш, Вольго Святославичу! Не обійтися мені без Божої помочі в господарстві. А куди ж це ти їхати надумав?
— Наділив мене рідний дядько та ще й батько хрещений Володимир 5 стольнокиївський трьома містами: Курцовцем, Оріховцем і Хрестяновцем 6 ; їду тепер я в ці міста по данину.
— Добре завваж, Вольго Святославичу, — мовив ратай, — живуть там чоловіки-розбійники 7, підрубають вони на мосту калинові жердини і потоплять тебе в Смородині-річці 8. Я недавно там був, три міхи солі собі закупив, а в кожному міху по сто пудів було. Почали тоді мене чоловіки затримувати, подорожніх грошей з мене вимагати, і мусив я їх грішми наділяти. Та грошей ставало в мене все менше, а прохачів надходило все більше. Почав тоді я тих чоловіків відштовхувати та кулаком погрожувати і поклав їх на землю до тисячі 9.
Запросив ратая Вольга Святославович:
— Приставай ти до мене та до товаришів моїх.
Зразу ж ратай шовкові гужики повисмикував і кобилу від сохи вивільнив. Сіли всі на добрих коней та й поїхали. Та скоро спохопився ратай:
— Я залишив соху в борозні. Як би її із земельки висмикнути, з лемехів земельку витрусити й кинути соху за вербовий кущ?
Вирядив Вольга Святославич п’ять могутніх юнаків-дружинників, повернулися вони до тієї сохи кленової, за чепіги її крутять, а висмикнути із землі не можуть. Посилає Вольга Святославич уже десять своїх дружинників. І ці не змогли соху висмикнути. Мусив Вольга всю свою дружину послати. Закрутили всі гуртом соху за чепіги, але не в силі були із землі вирвати.
Тут і сам ратай на буланій кобилі під’їхав. Узявся він за соху однією рукою, висмикнув її із землі, витрусив грудки з лемешів і кинув соху за вербовий кущ 10.
Сіли вони знову на коней та й поїхали. З кобили ратаєвої хвіст стелиться, грива розвівається; іде вона ступою, а Вольжин кінь поруч підскакує, наддала кобила ходи — і Вольжин кінь відставати почав. Загукав тут Вольга, шапкою помахуючи:
— Зупинися, ратаю! Коли б твоя кобила конем була, я за такого коня п’ятсот карбованців дав би.
Відказав у відповідь ратай:
— Ну й нетямущий ти, Вольго Святославичу! Та я цю кобилку взяв ще лошам, п’ятсот карбованців заплативши. А коли б вона коником була, то цьому коневі ціни не можна було б скласти.
— Як же тебе, ратаю, звуть? — запитав Вольга Святославич.
— Слухай же, Вольго Святославичу! Як насію я жита, у скирти складу, з поля виволочу, вдома обмолочу, пива наварю і гостей напою, починають вони так мене вихваляти: «Ну й молодець ти, Микуло Селяниновичу!»
Приїхали вони до міста Курцовця 11, всюди почали ходити та роздивлятися. А дружинники на Микулу поглядають, примовляючи:
— Оце ж він три дні тому тут був та чоловіків бив!
А тутешні чоловіки збиралися та гадали, як би їм Микулу перепросити та вклонитися йому низько. Помітив це Вольга Святославич і каже:
— Он ти який, Микуло Селяниновичу! За силу твою велику наділяю тебе трьома містами із селянами. Залишайся тут моїм намісником, данину грошову одержуй 12.