☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські билини

Михайло Данилович 1
Українська билина

У стольному місті Києві в ласкавого князя Володимира почесний бенкет був. Прийшло на нього багато князів, бояр, могутніх богатирів та відважних богатирок 2.

Світлий день на вечір хилиться, красне сонечко на захід котиться, дедалі веселіше на бенкеті стає. Напилися-наїлися всі, сидять собі та вихваляються: один — скарбом золотим, другий — дружиною молодою, третій — своїм конем, четвертий — силою богатирською. Тут підвівся з-за столу добрий молодець, старий Данило Гнатович 3, із буйної голови шапку пухову скидає і князеві Володимирові кланяється:

— Благослови мене, князю, в старці постригтися, в схиму посхимитися 4.

Відповів йому Володимир-князь стольнокиївський:

— Не благословлю я тебе на це, бо як дізнаються орди невірні та королі нечестиві, що на Русі богатирі в старці постригаються, стануть на нашу землю зазіхати.

— Маю я, — каже старий Данило Гнатович, — молодого сина Михайла Даниловича, а віку йому шість років. Поки щось провідають королі нечестиві — дев’ять років йому мине; а поки спорядяться вони — дванадцять років пройде і стане він сильнішим та могутнішим за мене 5.

Благословив його Володимир-князь у старці постригтися і схимою посхимитися.

Три роки відтоді пройшло, а там і дев’ять літ минуло. А поки споряджалися царі та орди невірні — ще три роки збігло, всього ж часу набралося дванадцять літ.

Тут якраз назбирав силу незліченну один король нечестивий: чорний ворон за весняний день її не облетить, сірий вовк за осінню ніч не оббіжить. Було в короля п’ятсот Полканів-богатирів 6, чотири старости думні 7 і двоє катів немилосердних. Богатирі нечестиві силу свою показують: дуби з корінням вивертають, високо в небо підкидають, а біля землі однією рукою підхоплюють 8. А сам король похваляється і на Київ-град іти наміряється; хоче він Київ-град здобути, князів-бояр усіх повигублювати, Володимиру-князю мечем голову зрубати, а княгиню Опраксію собі в дружини взяти.

Дізнавсь про це Володимир-князь стольнокиївський, і зібрав він на почесний бенкет князів та могутніх богатирів. Як стали всі на бенкеті хмільні та веселі, сказав їм Володимир стольнокиївський:

— Чи не зможе хто із вас у чисте поле поїхати, нечестиве військо полічити і мені про все розповісти?

Тут старші за середніх ховатися стали, середні — за менших, а від менших ніякої відповіді нема. Коли це з-за столу добрий молодець підводиться, молодий Михайло Данилович.

— Благослови мене, — мовив князеві, — їхати в чисте поле до того війська нечестивого.

— Нездатний ти ще на таку справу, сильніші та могутніші від тебе є.

Вдруге звернувся Володимир до богатирів та богатирок із проханням своїм, але й тепер відповіді не дістав. І знову молодий Михайло Данилович на розвідку війська нечестивого напрошується. Благословив його на цей раз Володимир стольнокиївський.

Заходився Михайло Данилович у чисте поле збиратися: батькового коня узяв 9, у трьох росах вечірніх та в трьох ранішніх його купав, відбірною пшеницею годував, медовим узваром напував, а сам у батьківську одежу вбирався і за міську браму виїжджав.

І просив у старого Данила Гнатовича:

— Благослови мене, батечку, в чисте поле поїхати, нечестиве військо полічити і Володимиру-князю про все розповісти.

— Вислухай наказ мій батьківський, — мовив йому Данило Гнатович, — Як будеш біля війська нечестивого, то не давай серцю волі, у середину війська не заїжджай, рубай із краю силу ворожу.

Вирушив спершу Михайло Данилович до пустелі, де батечко його Богу молився, а тоді подався у чисте поле до війська нечестивого і з одного краю рубати його почав. Нищив ворогів він три дні і три ночі, хліба-солі не ївши, джерельної води не пивши. Та знесилився його добрий кінь і до господаря звернувся:

— Від’їжджай од війська нечестивого, бо затекли мої очі поганою кров’ю татарською і не можу вже я тебе носити.

Від’їхав Михайло Данилович од війська під Бугру-гору 10, сам почав їсти й пити й коневі відбірної пшениці давав, калачиків розсипчатих кришив. А по тому заснув Михайло Данилович міцним сном, цілих три дні і три ночі не прокидався 11.

А його добрий кінь тим часом на Бугру-гору вискакував і на військо нечестиве дивився.

Пробудившись, бачить Михайло: стоїть його добрий кінь, запечалився, вуха в нього опущені, очі потуплені. Запитав він коня:

— Чом стоїш ти зажурений — і пшениці не їв, калачиків на куштував?

— Ніколи мені було їсти-пити. Вискакував я на Бугру-гору, дивився, що татари робили. Копали вони три рови, три льохи глибокі, рогатини ставили звірині, полотнами рови накривали, рудим піском засипали, щоб добрих молодців, богатирів могутніх ловити.

Тут у Михайла серце закалатало, скочив він на коня, під’їхав до війська нечестивого і з одного краю почав ворогів рубати, шовковим канчуком коня шмагати. Заблагав його добрий кінь:

— Не шмагай мене по гладких стегнах, бо не можу я роздивлятися, від ворогів відскакувати.

Не прислухався до нього Михайло. Став кінь упиратися, вуздечку закусив тасьмову і до середини війська Михайла заніс. Перескочив кінь перший підкоп, перескочив другий, а в третій підкоп між рогатини звалився. Зразу ж погані татари мов чорне вороння налетіли, брали вони гаки польські 12, з льоху глибокого молодця піднімали.

А його добрий кінь вискочив із льоху, забіг на Бугру-гору і дивився звідти, що татари з господарем його робили. Зв’язали татари Михайлові шовковими путами білі руки, прудкі ноги закували в кайдани булатні і привели його до короля невірного 13.

— Послужи мені, Михайле Даниловичу, вірою-правдою, — каже король, — як служив ти князеві Володимиру, і наділю я тобі за це золотого скарбу незліченного.

Не погодився Михайло Данилович, королеві сказавши:

— Коли б мав я при собі меч гострий, то відчула б мою службу твоя шия татарська.

Заволав тоді поганий своїм слугам і катам немилосердним:

— Поведіть його до липової плахи і молодецьку голову відрубайте!

Схопили Михайла вірні слуги, до липової плахи повели.

Розчулився Михайло Данилович і до Господа Всевишнього звернувся:

— Віддав ти мене, Господи, поганим у наругу. А хіба ж нє боронив я віру християнську, Божі церкви, вдів та сиріт?

Пролунав до Михайла голос із небес:

— Розпростай, Михайле, руки білі, розправ, Михайле, прудкі ноги!

Розпростав Михайло білі руки — розірвалися пута шовкові; розправив прудкі ноги — кайдани булатні трісли. Схопив він татарина за ноги і гайда ним розмахувати. Вперед махне — там вулиця серед війська виникає; назад махне — провулочок утворюється 14.

Як угледів його добрий кінь із Бугри-гори, так і прибіг до господаря улюбленого. Скочив Михайло на доброго коня і сікти взявся силу татарську з одного краю; нищив ту силу три дні і три ночі, обдивився все військо незліченне і повернув до князя Володимира.

Їхав та їхав він чистим полем, роздивлявся на всі боки, коли бачить: наближається старий Данило Гнатович, в оксамит чорний одягнений, важким костуром підпирається, до свого сина слово мовить:

— Що ж ти, сину, до мене не приходиш? Зістарівсь я, тебе дожидаючись, та й шукати пішов, думаючи, що доконали тебе татари невірні. Вирішив я сам до бою стати, пройти землю всю із краю в край і понищити поганих усіх до одного.

Прибув Михайло Данилович до ласкавого князя Володимира, приніс йому вісті про татар. І наділив його за це Володимир-князь незліченним скарбом золотим.

1 Дехто з учених відносить Михайла Даниловича до більш ранньої традиції, але для цього нема підстав. Михайло — юний герой, отже, ще молодший від Добрині, хоч юним героєм зображає богатиря і найдавніший український епос, зокрема Котигорошка. Цікаво, що з XVIII століття збереглася рукописна повість «Історія про київського богатиря Михайла, сина Даниловича, дванадцяти літ», тобто наш сюжет мав прозаїчні опрацювання вже в давніші часи.

2 Богатирки загалом присутні в більш ранньому епосі, тут цей мотив нерозроблений: хто були ті богатирки, невідомо. Крім згаданої вище Настасії, знаємо богатирок «поляниць» (полениць) — дочок Микули Селяниновича, героїчного образу полянського племені; серед них Василису Микуличівну. Вона чудовий наїзник, шукає пригод, грає в шашки-шахи, сватається до богатирів, бере участь у княжих бенкетах, загалом користується повною волею.

3 Як ми казали вище, ім’я батька Михайла може бути відгуком про князя Данила Романовича, але той не постригавсь у ченці. Тут Данило Гнатович — «добрий молодець», тобто князівський воїн-герой. Має дар пророчого бачення, отже, в певний спосіб володіє чарівницьким мистецтвом, правда, це вміння має вже цілком християнський характер. Серед билинних героїв є і Данило — це Данило Ловчанин, який також поставляє князеві дичину.

4 Тут відбито звичай на старість іти в ченці, коли несила старому воїну нести службу. Так чинили і князі, і воїни, і купці, і бояри.

5 Це місце дає зрозуміти, що Данило Гнатович також був богатирем.

6 Мається на увазі, очевидно, половецький хан (не король), який мав своїх богатирів. Загалом Полкан — це напівкінь (кентавр). Про богатиря-половця українська традиція вістить у переказі про шолудивого Буняку.

7 Думний староста — тобто найближчий радник, термін з пізнішого часу; думні дяки були чиновниками російського царського уряду.

8 Вивертання і підкидання дубів — типова ознака сили богатиря, частий атрибут казок та билин.

9 Те, що герой бере батьківського коня й одежу, означає переймання сином батьківської сили і значимості у світі. Це саме означає і переймання батьківської чи дідівської зброї — порівняй (в українській билині «Ілля Мурин»), як озброюється й готується до походу син Іллі Муромця.

10 Бугра-гора — бугор-гора, тобто горбиста гора, очевидно, мається на увазі степова могила.

11 Так здебільшого сплять богатирі: три дні і три ночі.

12 В оригіналі «багри»; гаки як зброя використовувалися в різночассі. але чого вони польські, невідомо, очевидно, це запозичення пізнішого часу.

13 Хана-степовика билина зве королем через те, що тут відбилися пізніші російські змагання з Польщею та Литвою, де був король, а не хан чи цар. Через це в билинах у західних землях царюють королі, королевичі, королівни, а в ордах — царі, царевичі.

14 Це місце запозичене з билини про Іллю Муромця.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.