Про Котигорошка 1
Українська билина
Був собі чоловік та жінка,
І у них — вісім синів і дев’ята дочка Оленка.
До зроста літ поросли сини
І помер їхній батько.
Вони бідного стану — дрібні люди —
Треба самим орати.
І зробили плуг,
Ярма поробили,
Самі запряглись
І поїхали орать 2.
І кажуть вони:
«Як мати поварить,
Так ти, сестро Оленко,
Щоб винесла нам обідать».
Вона каже:
«Як же я вам нестиму обідать, Як я не втраплю?» Вони кажуть:
«Ми будемо стружки стругать, Так по стружках ти І прийдеш до нас».
Наварила мати обідать,
Вирядила Оленку з обідом.
Понесла Оленка
І йде по тих стружках.
Дивиться, де стружки — там і йде.
Змій летів і у хватив ту Оленку.
І приніс Змій її в свій дім.
Ждали, ждали брати —
Оленки нема з обідом.
Орали до вечора голодні.
Приходять увечері додому.
Повипрягались,
Уходять у хату
І питають матері:
«Де сестра Оленка,
Чом не винесла обідать?» —
«Я наготовила, — каже мати, —
I сестра Оленка понесла вам обідать».
«А! Се сукин син Змій
У хватив нашу сестру Оленку!
Печіть, мамо, буханці,
Та сушіть сухарці,
Та шийте торбинки, Та складайте сухарці в торбинки, Та підемо тоді ми сестри Оленки шукать!» Поробили вони кийки собі, Позаливали свинцем голови 3, Купили по шаблі собі, Тоді забрали буханці І сухарці
І пішли Оленки шукать, своєї сестри. Пішли собі за тридев’ять земель У тридесяте царство, У інше государство і ідуть собі.
Ввійшли у степ 4. Пасеться череда така, Що і очима не зоглянеш. Вони стовповою дорогою ідуть 5, І пастухи лежать собі на дорозі. Приходять: «Здрастуйте!» — «Здрастуйте!» —
«А чия це, господа пастухи, череда?»
Кажуть: «Змієва!» —
«А, се сучого сина нашого зятя,
Ось ми як дійдемо,
То ми йому дамо!»
Пастухи кажуть:
«Як нашого бугая-третяка 6 уб’єте,
Спечете і з’їсте,
То подужаєте й нашого пана». — «Давайте, де він?» Пригнали бугая-третяка, «Оце бийте!» — кажуть. Як узяли вони кийками бить, Били, били,
Голову одрізали шаблею,
Шкуру з нього зняли,
Із середки усе викинули,
Порубали,
У казан склали і печуть собі. Спекли, сіли їсти. Із’їли одрубок фунт десяток 7, Води напились і пішли. Ідуть верст п’ять, Пасеться ватага овець. «Чиї?»
Кажуть: «Змієві». —
«А! Це сучого сина нашого зятя,
Ось як ми дійдемо,
То ми йому дамо».
Кажуть пастухи:
«Як уб’єте нашого барана-третяка,
Та спечете, та з’їсте,
Так подужаєте нашого пана». —
«Давайте, де він?»
Пригнали барана-третяка.
«Оце бийте!» — кажуть.
Як взяли вони кийками бить,
Били, били,
Голову одрізали шаблею,
Шкуру з нього зняли,
Із середки все викинули,
Порубали,
У казан склали і печуть собі. Спекли, сіли їсти, Із’їли одрубок фунт десяток, Води напились і пішли. Ідуть верст п’ять, Пасеться стадо коней. «Чиї?»
Кажуть: «Змієві!» — «А! Це сучого сина нашого зятя. Ось як ми дійдемо, То ми йому дамо». Пастухи й кажуть: «Як запалите жменю конопель Та оббіжите тричі кругом стада Так, щоб жменя горіла, Так подужаєте нашого пана». — «Як же ми будем бігти, Як кінця не видно коням?» — «Я зжену умісті, у табун один», — каже пастух.
Зігнав у місті,
Запалили жменю конопель.
«На, біжи!»
Узяв, побіг,
Не добіг ще до коней,
Жменя згоріла 8.
І руку спік.
Тоді узяли та й пішли.
Пастухи кажуть:
«Уже недалеко,
Оце його і комнати». —
«Ось ми йому дамо!» —
«Ідіть, — каже, — дайте!»
Доходять вони до двору,
Частоколом двір огороджений,
Дуб’ям — дуб’я позагострювані,
І чоловічі голови на тих дуб’ях 9.
Підходять, ворота одмикаються,
Одчиняються.
Заходять у двір, ворота зачиняються, Замикаються.
У виділ а сестра Оленка, що вони ідуть,
Вибігає і здраствується:
«Здрастуйте, братики!» —
«Здрастуй, сестро Оленко!» —
«Де ви у Бога узялись? — каже. —
Оце змій прилетить.
Голови поздійма.
І де чоловічі голови на дуб’ях,
Там і ваші будуть.
А вас попече та поїсть». —
«Не бійсь, сестро Оленко,
Він один, а нас вісім,
І у нас є струмент.
Кийки та шаблі —
Так ми його голову
Посадим на кілку». —
«Ідіть же, братчики,
Я вас поховаю,
А як він прилетить,
Сяде їсти,
Так я вас випущу.
Тоді, що хочете.
Те з ним і робіть».
Поховалися, він прилітає.
«Фу, руська кость воняє!» 10 —
«Та то ви летіли
Та нахапалися різних духів.
А то де б вона узялася
У нас руська кость?»
Сів тоді їсти.
А вона узяла їх випустила:
«Ідіть!» Заходять вони.
«Здрастуй, пане!» — кажуть.
«Здрастуйте, хлопці!
А що, господа, чи по волі,
Чи по неволі ви ходите?» —
«Ні, — кажуть, — добрі молодці
Ніколи по неволі не ходять,
А усігди по волі». —
«Що ж, прийшли биться
Чи прийшли мириться?» —
«Ні, не для того, щоб мириться,
А для того, щоб биться». —
«Ну, як того, щоб биться,
Досить мені їсти».
Виходить на город,
Ходять два бугаї.
Він їх побив,
Шкури позривав,
Середки повикидав,
Тоді в казани поскладав,
На кабицях 11 казани поставляв
І давай пекти.
Попік і дві бочки води сорокових 12 поставив.
«Сідайте, — каже, — господа мої гості,
Під одним казаном
І їжте свою гов’ядину,
А я коло другого сяду.
Оце вам бочка води,
А се мені бочка води» 13.
Як сіли вони їсти,
З’їли півстегна бугайового увосьми,
Напилися.
Один випив кухоль,
А другий, може, й два.
Змій того бугая з’їв,
Бочку сорокову води випив.
«Ну, тепер підем, мої любі гості, на тік».
Зійшли на тік,
На току полова пшенична.
«Ну, дміть, — каже, — чи зідмете полову з току?» —
«Ні, дми ти. Ми твої гості,
Ти дми, ми будемо упослі,
А ти дми уперед».
Як дмухнув Змій, так став тік мідний.
«Ну, дміть ви!»
Дули, дули
І половки з току не здули.
Заходився він,
Голови їм усім поздіймав,
Язики поодрізував
І на нитку ізнизав.
А голови узяв
Та поустромляв
На кілках на частоколи,
А їх попік та поїв.
«Оце Оленко,
Я твоїх братів попік та поїв,
Щоб ти мені рідніша була!» 14
Тепер і живуть вони.
І пішла Оленка на ріку прать сорочок,
І миє сорочки,
І їсть стручки-горох,
І пустила цілий стручок
У воду,
І поплив той стручок рікою 15.
І прала Оленчина мати
На річці теж рубахи,
Через троє діб дивиться: стручок пливе.
Вона взяла і з’їла
Той стручок, і зачереватіла
Од того стручка.
І вивела вона сина,
І дала йому ім’я Котигорошко.
І росте він не по часах,
А по минутах.
Як народився,
Став бігать, став балакать і дітей чужих бить.
Побув три годи,
За три годи обіймище 16 стало у Котигорошка: Голова, як котел завбільшки. І питає він:
«Чи були у вас, мамко, чи сини, або дочки?» [... ]
Вона і каже:
«Було у мене вісім синів і сестра твоя Оленка — дев’ята!..» — «Тепер, мамко, печіть мені буханці Та сухарці,
Я піду сестру Оленку виручать».
Каже [мати]:
«Не йди, сину!
Ходило вісім братів твоїх,
Не таких, як ти,
Та й то побив Змій,
А тебе нічого й бить!» —
«Ні, зо мною нехай попробує,
Чия ще сила подужає».
Пішов він на базар,
Купив клапоть заліза, три пуди 17,
І поніс до ковалів, до хороших.
«Нате злийте мені кулю міцну 18,
Щоб як ударить об камінь, чи що,
Так щоб не розсипалась.
Що скажете, то вам за те і заплачу». —
«То много грошей треба, ви не заплатите!»
«А скільки?»
«Півтораста рублів», — кажуть 19. «Ну, от вам двісті рублів, тільки щоб міцна».
Вийняв гроші і положив.
«А як виллєте, — каже, — так пускайте.
Вона буде до мене летіть».
Приходить додому і каже:
«Глядіть же, мамко,
Як буде що ревти,
Так збудіть мене,
А я ляжу спать».
Як узяли лить,
Вилляли і пустили:
Летить і реве,
Горшки, миски з полиці падають, Хата движеться.
«Ну, вставай, сину Котигорошку, щось реве».
Він вибіг і наставляє коліно, І каже: «Бий мене у коліно!»
Вона як ударила,
Так на три клапті і розсипалась.
Узяв він три клапті,
І односить ізнов назад,
До тих ковалів, і каже:
«Ізлийте уп’ять, та добре,
Щоб вона не розсипалася,
А то будем спориться,
Я вас тими клаптями поб’ю,
Узяли гроші, так робіть міцно.
Зробите, пускайте уп’ять».
Пішов додому і каже:
«Глядіть же, мамко,
Як буде що ревти,
То збудіть мене,
А я ляжу спать».
А ті ковалі як узяли лить —
І злили міцно, і пустили.
Вона уп’ять реве,
Горшки, миски з полиці падають,
Хата движеться.
«Ну, вставай, Котигорошку, щось реве».
Він вибіг, і наставляє коліно,
І каже: «Бий мене у коліно!» Як ударила вона у коліно, Так і роздвоїлася.
Бере він ті клапті і уп’ять односить.
«Я вам два рази прощав,
А третій раз не прощу.
Робите, так робіть хороше,
Зливайте
І пускайте
Уп’ять до мене, як і ті рази».
Пішов додому і каже:
«Глядіть же, мамко,
Як що буде ревти,
То збудіть мене,
А я ляжу спать».
А ті ковалі як узяли лить —
І злили міцно, і пустили.
Вона уп’ять реве,
Горшки, миски з полиці падають,
Хата движеться.
«Ну, вставай, Котигорошку, щось реве».
Він вибіг, і наставляє коліно,
І каже: «Бий мене у коліно!»
Як ударила у коліно,
Так і одскочила,
І покотилася ціла.
Тоді він узяв і сказав матері:
«Печіть буханці
Та сушіть сухарці,
Піду сестри Оленки шукать».
Мати каже:
«Було у тебе вісім братів, Та Змій побив і поїв, А тебе і нічого знать 20, як ти сам!» —
«Я піду шукать його, нехай зо мною попробує».
Купив він міцної юхти 21,
І зробив мішок,
І укинув ту кулю у мішок,
І її так обілив 22,
Узяв буханці
Та сухарці
Та й пішов Оленки шукать.
Іде довго, недовго, —
Пасеться череда, і там пастухи.
«Чия се череда?» — «Змієва!» —
«А, се, — каже, — мого зятя,
Ось я йому дам!» —
«Тут, земляче, вісім таких ішло
Із кияками
І з шаблями,
Так наш пан їх побив,
А тебе нічого й знать!
Як уб’єш нашого бугая-третяка,
Та спечеш, та з’їси,
Так подужаєш нашого й пана». —
«Давайте, де він?»
Пригнали: ось!
Як ухватив він ту кулю
Та ударив мішком,
Так він 23 і не струснувсь.
Тоді шкуру зідрав,
Середки викидав,
Порубав,
У казан склав
І пече.
Іспік, заходився —
Із’їв, двадцять відер води випив
І пішов.
«Дякую вам, господа, що ви мене накормили!» —
«Ну, се, — кажуть, — як із’їв,
Так подужаєш нашого пана». —
«Тепер я ваш пан буду,
Звіть мене Котигорошком,
А вашого пана я вб’ю!»
Пішов уп’ять.
Ішов день, два, аж пасеться ватага.
«Здрастуйте, господа чабани!» — «Здрастуй!» —
«Чия се ватага?» —
«Змієва!» —
«А, се мого зятя, сукин-сина.
Ось я йому дам, як дійду!» —
«Е, земляче,
Тут вісім таких молодців ішло,
З кийками,
З шаблями,
Та й тих наш пан побив,
А тебе нічого й знать.
Як нашого барана-третяка Уб’єш та з’їси,
Так і подужаєш нашого пана». —
«А де він?»
Пригнали його.
Він зразу його убив,
Шкуру зняв,
Середки викидав,
Порубав,
У казан склав —
Пече.
Спік, заходився їсти,
Узяв і з’їв,
Десятеро [відер] води випив І каже:
«Дякую, господа чабани,
Не наївсь, а перекуску зробив.
Якби ще один,
То якраз вволю би було.
Я, господа чабани,
Вашого пана уб’ю
І буду я ваш пан, Котигорошко».
І пішов собі.
Як узяв іти діб ще двоє,
Аж пасеться стадо коней таке,
Що й очами не доглянуть.
«Чиє се стадо?» —
«Змієве!» —
«А, се мого зятя, сукин-сина.
Ось я йому дам, як дійду!» —
«Е, земляче,
Тут вісім таких молодців ішло,
З кийками,
З шаблями,
Та й тих наш пан побив,
А тебе нічого й знать.
Як запалиш жменю конопель Та оббіжиш тричі кругом стада Так, щоб жменя горіла,
Так подужаєш нашого пана». —
«Як же я буду бігти,
Як і кінця не видать тим коням?» —
«Я зжену умісті, у табун в один», — каже пастух.
«Зганяйте у місті,
Давайте жменю конопель!» Узяв жменю, запалили,
Оббіг три рази,
І половина жмені згоріла.
Кинув. «Се молодець!» 24 — кажуть.
«Ось я вашого пана уб’ю,
А я буду вам пан — Котигорошко».
З тим і пішов.
Доходить він до двору,
Частоколом двір обгороджений, дуб’ям,
Дуби позагострювані
І чоловічі голови на тих дуб’ях.
Підходить,
Ворота одмикаються,
Одчиняються.
Заходить у двір,
Ворота зачиняються,
Замикаються.
Увиділа сестра Оленка, що він іде,
Вибігає і здрастується: «Здрастуй, братику 25, де в Бога узявся?» —
«Тебе виручати прийшов». —
«У мене, — каже, — вісім братів рідних було,
Усіх побив і поїв,
А тебе нічого й знать!
Ось прилетить, так зараз і кінчить!» —
«Ну, схорони мене де-небудь».
Узяла вона і схоронила його.
Коли Змій летить.
«Фу, руська кость воня». —
«Де б вона, руськая кость, узялась у дворі?
То ви летіли по світах,
Так руського духу набрались». —
«Давай їсти».
Сів за стіл,
Вона тоді випустила Котигорошка. Той заходить. «Здрастуй» «Здрастуй!
Чи по волі, чи по неволі ти ходиш?» —
«Ні, — — добрий молодець
Ніколи по неволі не ходить,
А усігди по волі». —
«Що ж, чи прийшов биться,
Чи прийшов мириться?» —
«Ні, не того, щоб мириться,
А того, щоб биться». —
«Ну, як того, щоб биться,
Годі мені їсти».
Устає Змій од стола,
Виходить на город,
Ходять два бугаї.
Він їх побив,
Шкури поздирав,
Середки повикидав,
Тоді в казани поскладав,
На кабицях казани поставляв
І давай пекти.
Попік і дві бочки сорокові поставив. «Сідай, — каже, — гостю, під одним казаном
І їж свою гов’ядину, А я коло другого сяду. Оце тобі бочка води, А се мені бочка води». Сіли, поїв той, Поїв і той,
І випили по бочці води, по сороковій. Ступнів десяток пройшли, Два токи вистругані 26 стоять. «Як твоє ім’я?» — «Я — Котигорошко». — «Дми, Котигорошку!» — «Ні, я твій гість, Ти дми, а я опісля буду». Змій як дмухнув — став той тік срібний, А Котигорошок як дмухнув — Так став Котигорошків тік золотий 27. «Ну, бий ти попереду». — «Ні, я твій гість, Так ти угощай поперед, Бий ти попереду!»
Як ударив Змій Котигорошка —
І увігнав його по коліна у землю.
Тому ніпочім.
Він вирвав ноги сей час,
Узяв свою кулю
Та як ударить,
Так і ввігнав по пояс Змія у землю. Другий раз як ударить, Третій раз — і убив навіки. Голову ізняв
І на воротях, на тому частоколі, І настромив,
Щоб усім богатирям та зміям видать,
Чия се велика голова
На кілку, на первому
Коло воріт, стримить.
«Ну, давай, сестро Оленко, їсти».
Подала.
«Чи знаєш, хто я?» —
«Ні», — каже.
«Я — твій брат рідний». —
«Ну, слава Богу, що тебе Бог приніс і мене визволив 28.
Оддихнув діб двоє і каже:
— Підожди мене тут, Оленко, а я піду по матку, матку приведу сюди, тут двір хороший, порожній, худоби багато, овець багато, а все то моє — я хазяїн. Через десятеро діб я буду із маткою, сиди на місці.
Ішов і приказував пастухам:
— Я ваш пан, дивіться, щоб ви без мого дозволу не давали ні коней, ні худоби, ні овець, нічого.
Пішов додому, а діб через двоє летить Змій, старший брат того Змія, повз стадників.
— Здрастуйте, стадники. Чи ваш пан дома?
— Ні, нашого пана нема, найшовся такий Котигорошко, що нашого старого пана убив, а тепер наш пан Котигорошко.
— Ось я, — каже, — як до нього дійду, так і кості з нього розтащу.
Полетів у двір.
— Здрастуй, Оленко!
— Здрастуй, пане!
— Що, пана старого нема?
— Ні — убив Котигорошко.
— Де ж він?
— Пішов за маткою, привезе сюди, думає тут і жить.
— Коли він буде сюди?
— Троє діб пройшло, а ще семеро діб вийде, на восьмую буде тут на місці.
— Скажеш же ти йому: оце був Зміїв брат старший оцього, що ти убив. Так нехай навиває на себе лубок 29, а як прибіжу, так я і кості його розтащу.
Сказав і полетів собі.
Вийшли сім діб, привозить він [Котигорошко] матку. Поздраствувались, порукувались, заплакали: худоби багато, коней багато, усього багато.
А Оленка й каже:
— Прилітав Змій, старший брат того Змія, що ти убив, і сказав: «Навивай на себе лубок, а як прибіжить, так і кості твої розтащить».
— Нехай приліта, нехай попробує, буде його голова з того боку воріт 30 ; на мені, — говорить, — попасеться.
Доходить восьма доба, дев’ята доба уже; коли тягнеться [Змій], вогнем так і пашить, такий він сердитий.
Долетів і кричить:
— Ану, виходь, Котигорошку, сюди! Узяв Котигорошко свою кулю, виходить.
— Здрастуй!
— Здрастуй!
— За чим ти? Чи будемо биться, чи мириться?
— Ні, не того, що мириться, а того, що биться: ти мого брата побідив, так я тебе побіджу.
— Попробуєм, — каже. — Бий ти уперед.
— Ні, — каже Змій, — я у тебе гість, угощай уперед, бий, я побачу, як ти б’єш.
— Бить хорошо, — каже, — чи посередки?
— Ні, бий хорошо, скільки є сили. Що так бить!
Узяв він тоді кулю, та як розмахнеться, скільки було у нього сили, та як учистить його у плечі, так він і струснувсь і не крикнув. Він голову з нього зняв, на другий бік воріт на частокіл надів. Тепер на тому місці живуть, другії змії вже й не опитувались.
Се старші Змії були, та побив Котигорошко, а в нас нічого не знать 31. На тім і остались, а Котигорошко на тім оснуванні живе, хліб жує і постолом добро возить.