Історія старого Майсака
Легенда Полтавщини

Було це давним-давно, ще за часів Запорізької Січі. Ця легенда передавалася з покоління в покоління і дійшла до нашого часу.

На світі жив козак на ім’я Майсак. Він довго жив і користувався великою шаною та повагою серед козаків. Але він був у такому віці, що вже не міг воювати і тому вирішив жити деінде.

Так він прибився до нашого села, яке зачарувало його красою лісів, лугів та річок. Майсак звик жити за законами козаків, тому життя серед людей було для нього незвичним. Старий побудував собі хатину на окраїні села, поблизу лісу, і став там жити. Пройшло небагато часу, як з Майсаком сталася одна історія.

Одного разу, коли він ішов дорогою до річки ловити рибу, він помітив зграю хлопчаків, які знущалися над маленьким хлопчиком-сиротою. Козак відразу побіг до них і звелів відпустити хлопчика. Вони відреагували миттєво, бо чули про старого козака-відлюдника і дуже його боялися. Майсак дуже любив дітей і тому з радістю запросив до себе маленького хлопчика, який був до глибини душі вдячний за порятунок.

З того часу кожен день в житті сироти і козака був щасливим. Вони разом ходили до лісу, по рибу, збирали лікарські трави. Майсак був дуже радий, що має поміч, адже він був уже не молодий. Він часто розповідав хлопчикові старі козацькі історії та події з його життя. Жили вони в злагоді та мирі, як син з батьком, доки не сталося з ними лиха.

Одного разу хлопчик вирішив піти до лісу збирати гриби. В тому лісі було болото і тому козак не хотів відпускати його, але все ж погодився.

Ось пройшов день, настав вечір, а хлопчика все не було. Майсак зрозумів, що з хлопчиком щось сталося і він пішов на розшуки Дмитра (так звали малого). В лісі його чекало розчарування. Він з односельцями, які вирішили йому допомогти, пройшли весь ліс, але не знайшли його. Козак побачив на старому дереві, посеред болота, клапоть свити Дмитра. Всі зрозуміли, що хлопчик потонув у болоті. На тому місці згодом виріс маленький дуб.

Козак дуже горював за хлопчиком. Він відчув провину за те, що відпустив хлопчика до лісу. На другий день ніхто не бачив ні старого, ні хатини, на місці якої залишилася велика чорна пляма. Звичайно, Майсак пішов звідти, бо не зміг жити на місці загибелі його названого сина.

З того часу дуб виріс великий і розкішний, а місце, де жив козак, стали називати його іменем. Так воно називається і дотепер.