Болячка
Українська легенда

У давні часи траплялося багато всяких чудес. Опришки ходили, дивні хвороби з’являлися й інше таке.

Так-то сталося, не за нашої пам’яті, що в нашому краю завелася дуже страшна хвороба. Люди вмирали, як мухи восени. Не знали, куди звернутися, що робити, чого чекати.

Хтось порадив, що треба лишити село й тікати в ліс. Люди зібрались і пішли у хащі лісу. Поробили курені і стали жити там. І справді перестали хворіти та вмирати.

Між цими поселенцями був один господар, якого звали Юра. Він вже тиждень жив у хащах, як у Бога за пазухою. Але минув тиждень, хліб закінчився і треба було йти в село, щоб напекти хліба.

Був весняний день. Юра зайшов у село. Всюди тихо, жодної живої душі нема, тільки пси залишилися в селі. Юра прийшов до своєї хати й почав місити тісто на хліб. Як вже всадив хліб до печі, почув у дворі велике гавкання. Вибіг Юра, а там сільські пси оточили великого ловчого пса й тут його зараз роздеруть.

Шкода стало Юрові пса. Взяв кілок у руки, розігнав сільських псів і захистив ловчого пса.

— Ходи сюди, небоже, — сказав йому, — я тебе нагодую, забинтую рани, що тобі зробили твої приятелі.

Завів його до хати, налив молока, замастив рани й позабинтовував. Пес вихлебтав молоко, ліг біля печі й став чекати, коли упорається із своїми справами господар.

Юра, напікши хліба, зібрався йти до лісу. А пес до нього й каже людською мовою:

— А куди ти зібрався?

— Та йду до родини в ліс, — сказав страшенно переляканий Юра.

— Нікуди не йди! Знай, що ту болячку я ширив між людьми. Але за те, що ти мене так пожалував, нагодував і позабинтовував рани, тепер лишу цей край, Можете спокійно вертатись у ваші хати, нікому нічого не станеться!

І великий пес зник. Чоловік стояв, тримаючи хліб, ні живий, ні мертвий. Коли отямився — пса ніде не було. Юра поклав хліб, а сам побіг у хащі. Розповів людям, що сталося, і повернулись вони до села й почали вести своє мирне життя.

А болячка перестала ходити.