Гостра могила
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Колись давно в козацькі часи тут стояла сторожка самарських козаків. Сторожка — це така собі невеличка постройка для козаків і коней, а збоку стояла «фігура». «Фігура» — це висока дерев’яна вежа з площадкою на верху, на якій стояв козак-дозорець, і були прилаштовані бочки з соломою, від яких тягнувся вниз канат, пропитаний порохом та сіркою.

Серед дозорців виділявся молодий козак Ілько. У нього був гарний голос, а також: він добре грав на кобзі, яка в бою була з ним. Не дивлячись на свою молодість, Ілько добряче володів шаблею. Він був улюбленцем козаків.

Татари напали зненацька. Козаки не вспіли запалить вогонь. Почалася страшенна січа. Ілько, закинувши за спину кобзу, кинувся до вежі. Він зумів пробитися до канату і видобуть вогонь, який помалу розгорявся. Татари кинулися гасить, та на дорозі стояв молодий степовий лицар з двома шаблями в руках. Ставши спиною до драбини, Ілько рубав і рубав. Перед ним вже виросла гора з вражих тіл, а козацькі шаблі, як молнії, в його руках вражали татар.

А вогонь вже ревів, і густий чорний дим стовпом піднімався в небо. Повалив чорний стовп диму і на сусідній орловській вежі. Закалатали дзвони в Самарі, і матері, хапаючи дітей, тікали до лісу.

А з воріт столиці Самарської паланки фортеці Самари сотня за сотнею вилітали козаки і мчали в степ.

... Жалібно дзенькнула струна, і молодий козак з усмішкою на вустах поволі опустився на купу порубаних ворогів. Він весь був утиканий стрілами.

Бій був короткий і нещадний. Татари були вирубані вщент. Після бою запорожці поховали братчиків у братській могилі. Сотня за сотнею, несучи в шапках землю, проходили козаки, і незабаром в степу виросла велика могила, яку назвали Гостра. Чому Гостра? А хто його знає, може, тому, що бій був гострим.