☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Забарів колодязь
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це було то давно, ще коли наша прабаба була дівкою. Прийшли в ці степи люди, їх виселили. Зробили їм сараї і жили поки вони там. І був один колодец глибокий. Хто його викопав, ніхто не знає. Люди построїли з глини і комиша хатки. Був серед їх молодий красивий хлопець. Звалі його Забар. Дівчата за їм бігали, ну он чудний-чудний якийсь був.

Казав, що йому одна дівчина сниться, у степу живе. І задумав Забар колодец викопати. Йому мужики старші казали, що то дарма, вода глибоко. А він все таки хотів викопать.

От якось прийшов посеред села і став копати. Люди ходили посміювалися. Говорили, що Забар здурів. А він нікого не слухав. Викопає трохи, каменем обкладе і далі. Все казав, що йому та дівчина Степнянка показала, де треба копати. Мати його по бабках ходила, а ті казали, що він здоровий.

Коли докопав до середини, стали йому мужики помагать. Та він більше все сам долав, бо вроді би та Степнянка сказала, що він має сам все зробить.

І от викопав. Я не знаю скільки колодец був глибокий, бабка казала. І от вдарили родніки. Вода була холодна і смачна. Всі побачили, що он не дурний, а розумний, бо такій колодец викопав. Люди всі воду стали носить з нього.

Тілько Забар не женився так. Казав, шо Степнянка не розрішає,бо води в колодязя не стане. Жив він довго. Помер уже дуже старим. Люди так стали звать той колодец Забаровим.

Пройшли годи. Замулилися родніки, води стало мало. Зробили на місце колодца водокачку, яка ще довго служила людям.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

15. Забарів колодязь. Записала Назіма Тетяна Михайлівна від Марковської Варвари Андріївни (1929) в с. Киселівка Широківського району 2009 року.