Закляття
Народний звичай Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Колись дівчата вставали раненько на Великдень, йшли в садок, ставали під яблунею, лицем до сонця і чекали сонця. Як тільки сонце появилося, дівчата складали руки, як перед образом, і молились. Коли дерево зацвіте, рвали цвіт, плели з нього вінок і надівали на голову, а потім той вінок берегли і ним чарували на любов. Зверталися до сонця так:

Добрий день тобі, сонечко яснеє!

Ти святе, ти ясне, прекраснеє,

Ти чисте, величне й поважне;

Ти освіщаєш гори й долини, і високії могили,

Освіти мене, рабу Божу, перед усім миром:

Перед панами, перед царями,

Перед усім миром християнським

Добротою, красою, любощами й милощами;

Щоб не було ні любішої, ні милішої

Од раби Божої народженої, хрещеної, молитвенної Любові.

Яке ти ясне, величне, прекрасне,

Щоб і я така була ясна, велична і прекрасна

Перед усім миром християнським на віки віків.

Амінь.

Наші бабусі прагнули бути красивими. Мали свій вибір косметичних засобів: чорна вуглина з печі, шматок червоного буряка замість рум’ян. Щоб лице було білим, вибілювали кислим або квашеним молоком, сметаною. Мили волосся жовтком, кропивою, підфарбовували настояним цибулинням та квітами ромашки.

А ще знали такі прикмети:

Щоб личко не блідло — дивись на повний місяць.

Постава щоб була рівною — тулися до верби.

Брови щоб не злиняли — чухай корову між рогами.

Щоб були добрі зуби — їж часник.

Корою гарбуза, відвареного у молоці, розгладжували зморшки.

Щоб хлопці «очима пасли» — підгодовуй бджіл.

Що сам їси, те і на шкіру клади. Клади на лице кашку з м’якуша хліба в гарячому молоці.