Заховані скарби
Легенда Поділля

В давні часи жили люди на Україні гарні та роботящі. На землі тяжко робили, в лісі звіра полювали, в річках рибу ловили. Жили добре, було в них і що поїсти, і що випити. Весело було, кругом ішли з піснею. І в полі співали, і на річці бувало рибалка пісню тихенько промугикає, і у лісі пісню хтось заведе. А вже по вечорах то весело на вулиці. І співають, і танцюють, хороводи водять, через вогнище скачуть. Гарно було на Україні.

Та недовго те щастя тривало. Біда настала, чорна хмара насунула, земля попелом покрилася. Орда на наші землі прийшла. Села палили, чоловіків вбивали, дітей та жінок у рабство волокли. Грабували та спалювали все на своєму шляху. Забирали все те, що люди важкою працею заробили. Добра грабували, не злічити.

І ось одного разу зайшли вони у дуже багате село, забрали все, що тільки було у людей, хати попалили, чоловіків порубали, жінок у полон взяли. Назбирали золота та срібла стільки, що возів не вистачало, та вони все хапали і хапали. Виїхали за село, а коні не йдуть, вози перегружені. От вирішили бусурмани трохи золота й срібла заховати. А саме біля села була велика козацька могила, вони й загребли там все те, що не могли коні дотягнути, та ще й полонених туди закопали з половину. Великий пагорб вийшов.

І до цієї пори люди чують стогін закопаних рабів та бачать світло вночі на Івана Купала, яке особливо яскраво виблискує. Старі люди кажуть: «Золото промивається під час грози».