Зозулинцеві луки
Легенда Полтавщини
На околиці села Хитці за річкою Грунь є унікальне місце, яке має статус заповідної території — Зозулинцеві луки. Коли підеш стежиною, що збігає стрічкою до зелених луків, то натрапиш на справжнє диво: бузково-пурпурові квіти зозулинця. То тут, то там вимальовуються ніжні свічечки лугового дива. Через це і луки назвали зозулинцевими. В народі ці дивні квіти називають просто зозулині черевички, мабуть через те, що квіти схожі справді на маленькі черевички. Про зозулині черевички існують різні легенди і перекази, деякі з них побутують і на нашій території.
Було це за сивої давнини. Зозуля не захотіла сидіти на гнізді, висиджувати пташенят, а попідкидала яєчка в гнізда іншим птахам. Та одного разу сумно їй стало, самотньо. Зрозуміла, що щасливою можна бути лише з пташенятами, заплакала зозуля, заголосила:
— Ку-ку. Де ви мої дітки, озовіться?!
Та ніхто не озвався, ніхто не прилетів до зозулі. Тоді вона мерщій кинулась сама шукати своїх діток. Та де там! Заболіли крилоньки, позбивала ніжки, а не знайшла пташенят. Тільки от черевички свої, поспішаючи, загубила. Відтоді розквітають у травні-червні на зелен-лузі чудові квіти, схожі справді на маленькі черевички. В народі їх називають зозулиними.
Існують ще перекази про те, що відвідувала наші краї цариця. Побачила вона з вікна свого екіпажу красиві зелені луки, таємничий ліс, блакитнооку річечку. Не витримала, наказала зупинитись.
— Хочу, — каже, — походити своїми черевичками по цій зеленій траві, по цьому м’якому запашному килиму.
Виконали наказ цариці. Ходить вона по луках, та ніяк не надивується красою цього краю. Та от біда, поки ходила цариця серед різнотрав’я, загубився у неї черевичок. Не простий був, а вишуканий, яскравого кольору. Шукали його слуги, та й не знайшли. Рушили в дорогу. А наступного року розквітнули на лузі квіти незвичайної краси і форми, схожої на царицин черевичок. А ще…
Давно-давно, коли на наш край здійснювали набіги татари, жила в селі дівчина на ім’я Зозуля. Була вона незвичайної краси, а ще зналася на різних лікарських травах і допомагала людям всім, чим могла. Аж ось одного разу отруйна монгольська стріла потрапила в серце її коханого. День і ніч лікувала його Зозуля, та нічого не допомагало.
Ось пішла вона знову вранці на луг шукати ліки від страшної отрути. Ледве живий був її коханий. Йшла по зеленому лузі і враз її погляд впав на чудернацьку рослину бузкового кольору з дивними квітами. Зірвала її мерщій Зозуля і приготувала ліки.
І сталося диво. Видужав коханий. Розповіла всім Зозуля про чудодійну квітку, яка й справді протидіє отруті. Назвали ті квіти зозулиними. Кожного року у травні рожево-пурпуровий килим Зозулинцевих лук милує око кожної людини, яка потрапляє сюди.