Золота корона
Українська легенда

У лісі Закалівка, недалеко від села Садки на пагорбах, є урочище Пушкарі, яке омивають води річки Джурин. Після оранки тут знаходять черепки посуду, кам’яні сокири, кремінні рубила, наконечники стріл.

Старі люди розповідають, що тут закопана золота корона. А було так...

Височів на Пушкарях давним-давно замок слов’янської княгині. Коли ж одного дня на її володіння насунули ворожі орди, то княгиня звеліла заховати у підземеллях замку її золоту корону.

Перші напади ворогів були відбиті меткими пушкарями, що градом ядер привітали непроханих гостей. Коли ж втретє злі ординці хлинули, як повінь, у цей край, то замок не вистояв. Загинули лучники, мучники, пушкарі. Під тягарем руїн і згарищ загинула й княгиня.

Пройшло багато часу від тих подій.

Взялися одного разу батько з сином шукати ту корону. Бо хто її знайде, то все буде мати — корона мала чарівні сили в собі. Копали, копали і знемоглися у своїй силі. Присіли, почали дрімати. Коли глянули — перед ними стоїть княгиня, та така молоденька та пишна. З переляку шукачі остовпіли.

— Що тут копаєте? — спитала красуня.

Шукаємо золоту корону, —• відповів батько.

— Шкода вашого поту, — мовила княгиня. — Таємницю схову чарівної корони тільки я знаю.

— То що ж нам діяти, княгине? — спитали.

Не шукайте щастя під землею, а творіть самі добро на землі. Отоді у ваших працьовитих руках засяє золота корона, все будете мати, що захочете.

Хотів батько ще щось сказати княгині, та в ту мить ударив грім, пішов зливний дощ. А постать княгині щезла з очей.

Ще оповідають, що в темні ночі тут ясно від променів, що йдуть від золотої корони. Та ніхто вже не наважується шукати корону, бо стереже її слов’янська княгиня.