Козачка і Мужево
Легенда Полтавщини

Зіньків — Дейкалівка — Новоселівка ... Через пагорби і долини, ліси і мости веде хоч і асфальтована, проте давно не «латана», вибоїста дорога. Біля неї, зліва на пагорбі, не доїжджаючи новоселівського містка, можна побачити кілька старих могил з похиленими хрестами, а ще вище — одинокі, напіврозвалені старі хати. Це все, що залишилось нам на згадку про колись тихий, мальовничий і квітучий хутірець із пісенною назвою Козачка.

Колись, кажуть, поселився тут із своєю жінкою, красунею-росіянкою, один із останніх представників вільного козацтва, щоб вкотре спробувати замінити звитяжну шаблюку на цілком мирне рало. І заснували вони хутір, і прослалася їхня земля від пагорба аж у долину, по якій текла невеличка, спокійна річечка...

Але чи то мовні бар’єри стали на перешкоді, чи козак виявився надто мирним, а його жінка войовничою? Розпалася їхня пара. І поділили вони землю так: та, що на пагорбі, дісталася жінці, а та, що в долині, за річкою — чоловікові. Річка стала ніби кордоном між жінчиною і «мужевою» землею.

Так і по сей день маленький, тепер уже покинутий хутірець носить назву Козачка (так прозивали жінку), а річку-кордон так і звуть Мужево (з часом — Мужева Балка).