Королівська корона
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Коли в нашому селі Пруси жив польський пан, то дуже зневажав наш простий люд. Щодня на подвір’ї його маєтку когось били різками за непослух. А то ще пан збирався нашу церкву православну зробити католицькою. Однієї ночі ця дерев’яна церква загорілася. її не вдалося загасити. І затаїв образу люд на пана, чекали тільки слушного моменту.

Одного вечора у розкішному панському маєтку зібралося панство з усієї округи відзначати день народження прусянського пана. Сам король польський приїхав зі своєю свитою, з короною на голові, щоб люд простий відрізняв його від звичайного панства.

У маєтку спалахнули тисячі свічок у золотих канделябрах, грав оркестр, на столи готувалися дорогі наїдки. Сотня прислуги з тацями сновигала між гостями.

Після застілля, коли сп’янілі гості розважалися хто танцями, хто грою в карти, — раптом вдарили церковні дзвони. Прусянські селяни, вхопивши вила, коси, сокири, накинулися на маєток. Добряче вони тоді помстилися своєму панові в день його народження, та й іншим панам-кровопивцям теж. Король з переляку вскочив у свою карету і чимдуж кинувся тікати, поганяючи коней замість кучера. Коні летіли без дороги через ліс, аби далі від того страшного маєтку. Карета зачепилася за пеньок і перекинулася, король польський випав на землю, корона з голови злетіла та й покотилася в густу траву.

У цей час на конях прислуга наздогнала короля, вона його підвела з землі, поставила карету, посадила в неї короля та й поїхали собі в Польщу.

А корона так і залишилася лежати в траві, поступово влізла в землю. Але так як вона була неабияка, з чистого золота з дорогими діамантами, то кожного року однієї тільки ночі на Івана Купала над нею спалахує вогонь.

Кажуть, що той вогонь бачили наші односельці, але боялися підійти. Хай собі лежить, аби тільки польське панство ніколи не поверталося на Україну.