Матвійовичів садочок
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Три ліси обступили село, наче намагаючись захистити його від якої напасті. Між цими лісами, у долині, розкинулося мальовниче село Тимошівка.

Жив у селі Тимошівка дід Матвій. Під горбом, над великим яром, стояв його будинок. Та не з бідних він був, і земельку мав, і воли, і велике хазяйство тримав. Ще змалечку він тяжко трудився, щоб нажити добро. І все було б добре та лихо відібрало в нього руку. Хоч і безрукий він був, але роботи не боявся. Не кожний здоровий чоловік міг зробити те, що робив однорукий Матвій.

Взяв Матвій собі за жінку, таку саму роботящу як і сам. Народила вона йому двох дочок і сина. Підростаючи, діти привчалися до роботи, ставали добрими помічниками батькам.

Матвій, дивлячись на пусті пагорби, біля свого будинку, мріяв зробити диво — посадити сад. Спочатку він зробив східці для кожного ряду дерев. Хоч і важко йому було працювати з однією рукою, але в цьому йому допомагали діти.

Щоб втілити свою мрію, Матвію разом зі сім’єю прийшлося працювати довгих п’ять років. І ось на східцях великого саду зацвіли яблуні, груші, шовковиці, абрикоси, сливи, терен.

Сад швидко розростався і приносив кожного року щедрі урожаї. Від цього сім’я мала великі прибутки. Невгамовний Матвій не витрачав часу даремно. Він мав нікому незрозуміле щастя — господарство і сад були для нього найкращою втіхою і розрадою в житті.

Односельці ставилися до нього доброзичливо, допомагали йому збирати врожай. За це він їм віддячував плодами.

Але старість бере своє, і смерть його також забрала. Діти не в змозі були продовжити батькову справу і сад залишився без хазяїна, перейшовши у власність громади. Кожен селянин мав можливість поласувати плодами дерев, згадуючи діда Матвія. Чутка про нього дійшла і до наших днів. Діти і дорослі часто ходять у сад відпочити і поласувати Матвійовими плодами.