Нікополь
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Колись на цьому місці, де тепер Нікополь, слободи не було, а жили запорожці хуторами. По цей бік Дніпра земля була козацька, а по той бік — турецька. Перевіз тут був споконвіку. Де тепер скелі на Дніпрі, був острів Орловий, його змило водою. Він був великий, і на ньому, кажуть, було становище січових рибалок. Жили тоді рибалки понад річкою Лапинкою.
Нікополь поділявся на кутки. Де тепер церква й лавки, цей куток здавна зветься містечко. Далі, вгору по Дніпру, аж до Лисої гори, то Довгалівка, бо там жили запорожці Довгалі. Далі в степ — Лапинка, прозвана за урочищем Лапинці. А тут біля перевозу — Микитине, де жив багатий козак Микита.
Спочатку й слобода звалась Микитиною, а як поставили запорожці церкву, назвали попи Нікополем. Так і звемо й по цей день.
У запорожців Січ була в Капулівці та в Покровській слободі, в Нікополі було роздолля велике, був торжок, були шинки, півча, попи, музики.
Оце як набридне якому козакові сидіти в Січі, то він одпроситься в кошового і гайда в Нікополь гуляти. Як тільки в слободу, так і поверне до Микити.
Тоді в козаків були свої звичаї. «Здрастуй» не казали, а під’їде козак під вікно конем та й гукає:
— А пугу! Пугу!
— Козак з лугу!
— Базавлук!
— Соломаха та тузлук!
Цебто прилетів пугач до пугача (козак до козака) та й питає господаря:
— Що ти є за чоловік? (пугу, пугу?).
А той з хати:
— Козак з лугу.
А той знову:
— А я козак з Базавлука!
Тоді господар і просить гостя до хати хліба-солі їсти (соломахи та юшки з риби, або по-козацькому — тузлука).
На другий день іде козак до церкви, відслужить молебень і каже попові:
— Ну, панотце, богові богове, а кесарю кесареве!
Викине на тарілку червонця й знову до Микити пити-гуляти. Як підгуляє, вийде з хати й гукає:
— Ану, коти барило горілки, давай питців, співаків, музик!
Звісно, народові того й треба. Тільки пара з рота — тут тобі вродяться й питці, й співаки, й музики. Давай козак частувати, давай гуляти! Далі як загуде скрипка, бубон! Як піднімуть танці, співи, галас, так і піде все ходором! Куди запорожець — туди й челядь.
Так гуляє козак день, гуляє два, гуляє тиждень. Як витрусить кишені, тоді на коня і гайда в Січ.