Опришок і медвідь
Легенда Гуцульщини

Було дві полонини. На одній перебували пастухи з маржиною до півліта, а від півліта переходили на другу полонину. Від Петра. Перебралися пастухи на ту полонину, розіклали в другій стаї весь свій посуд, а найстарший межи ними, депутат, говорить:

— Все ми забрали, а що найважніше забули — рушницю. Один молодюк говорить:

— Я за тою рушницею піду і її принесу. Якщо я прийду туди за днини, то нині верну, а як мене там похопить ніч, то я буду там ночувати.

Пішов він туди і зостався ночувати на тій другій стаї самий один.

Виліз на полицю, де вівчарі складали будзи, щоб їх дим прохопив, і там заснув. А внизу горіла ватра.

Приходить до тої стаї опришок, вибирає з торби кавалок м’яса і кладе на то вогнище печи. А самий сів на ковбана та й сидячи заснув.

А медвідь як зачув запах того м’яса, зачав близитися до стаї. Та схопив м’ясо з ватри, пішов набік і тото м’ясо з’їв. А опришок пробудився, подивився на то вогнище — м’яса нема. Він вибирає з торби другий кавалок м’яса, кладе на то вогнище і дрімає далі.

А медвідь з’їв то м’ясо і приходить по друге. Опришок пробудився — нема вже й другого кавалка м’яса. Кладе він м’ясо на ватру третій раз. І вже не дрімає, вже вартує. Хоче знати, хто це м’ясо бере. Так то м’ясо вдалося медведєви на смак, що він іде й третій раз. І як він прийшов третій раз, зачали вони оба з опришком боротися. Опришок був у широкім ремени, що сягав попід плечі, і медвідь не міг його зразу роздерти. І вони дуже довго боролися, доки медвідь його не замордував. І тоді медвідь роздирає опришкову торбу, а там саме золото. Він розірвав другу торбу, ту, що була з м’ясом, то м’ясо поїв і пішов собі.

А вівчар доночував на тій полиці, другого ранку забрав рушницю і тоти гроші і пішов на ту стаю, де вони перебралися. Він уже то літо не добував на полонині, бо мав доста грошей. Але так він у ту ніч перестрашився, що прийшов додому і в скорому часі помер.