☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Пан Сава
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

У XVII ст. значну частину України захопила Польща. Найміцнішим і неприступним південним форпостом поляків була фортеця Кодак, збудована за проектом французького архітектора Боплана. 3 іншого боку була Запорозька Січ, яка захищала Україну від нападав татар і турків. Поміж цими двома форпостами, на нейтральній смузі, опинилася нинішня. Синельниківщина. Поселень ще тут було негусто, але пани та козаки, бувало, спілкувалися між собою, а іноді і ріднилися.

Жив на території нинішньої Михайлівки багатий пан Сава. Частенько в нього гостювали польські шляхтичі, офіцери. Він щедро частував їх слив’янкою, вишнівкою, медовухою, а на закуску домашня челядь смажила поросят чи гуску, карасів у сметані або печеричок. Молоді пани, що приїжджали сюди, все частіше поглядали на красунь-дочок та обережно розпитували про їхній посаг. Савелій теж пильно придивлявся до кожного з них і позаочі цікавився їхніми статками.

Поступово пан Сава, маючи надійну підтримку шляхти, ставав впевненішим, багатів і розраховував вигідно одружити доньок. Та не так сталося, як гадалося.

Одного разу до хутора наблизились незнайомі вершники і зупинилися біля воріт Савиної садиби. По-молодецьки зіскочили з коней, постукали в дубові масивні ворота.

Двірський Омелько з дозволу відчинив і впустив козацьких ватагів до покоїв. Коли ж дізнався, що вони приїхали свататися до його дочок-красунь, то страшенно розізлився, репетував і обурювався. Зрештою натикав козакам дуль під самий ніс і сказав:

— Є в мене три собаки, вони незабаром мають привести щенят, так суто я вам їх віддам у жінки, так і знайте!

І звелів вигнати козаків геть із двору і натравити собаками. Так двірські лакеї й виконали ретельно. Та розумів пан Сава, що ображені й принижені козаки цього йому не простять, а відомстять за свою ганьбу. Тому й заводив у своєму маєтку відьму. Щоранку заходить до її коморки й каже:

— Ану, стара відьмо, води в кушин налий, три рази плюнь і розмішай, подивись, чи не йдуть козаки.

Стара відьма води в кушин наллє, три рази плюне туди, розмішає, підожде, молитву прочитає й каже:

— Та ні, пане Саво, не йдуть козаки, вони ще за комишами та тернами.

Аж ось якось уночі роздався стук і грюк у двері й вікна. Схопився пан Сава та за рушницю. Аж гульк, а козаки вже в хаті. Вихопив пан Сава шаблю та до відьми:

— Що ж ти, стара відьмо, колдувала, колдувала, що отаке діло прозівала!

— Та я ж невинна, паночку, та вони мене обдурили. Вони, кляті душі, у чоботи землі понасипали, комишами і тернами поприкривались і на своїй землі.

Панові нікуди даватись, падає він козакам у ноги і примовляє:

— Та ви ж мої дорогенькі, та будьте ж мені рідненькі, простіть мене, нерозумного.

— Та ні, пане Саво, — відказують козаки, — не з того ж ти почав, не туди пішов. Бути тобі зараз без голови, а дочок твоїх погвалтуємо і по світу пустимо.

І запалала садиба пана Сави та на всю Україну димом пішла.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

56. Пан Сава. Записала Людмила Дем’яненко від Володимира Петровича Коваленка (1934) в с. Славгород Синельниківського району 2009 року.