Панський колодязь
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це год двісті тому назад. Оддавав пан свою дочку заміж, а в придане дав їй наше село, яке в ті времена називалось Бажанове, бо пана фамілія була — Бажан. Молоді оженились і переїхали жити у наше село. На краю села построїли панський дім, великий, красивий. Перед домом цвіли різні цвіти, дуже багато роз. А до річки спускався великий панський сад. Ухажували за всім тим панські слуги.

Раз виписали пани десь із города майстра по колодязях. Довго ходив той майстер по селу, щось шукав, міряв, а тоді показав місце прямо коло панського двору, тіки ще більше на край села, прямо над балкою. Ну, канєшно, не пани рили колодязь, а їх кріпаки. А руководив ними той дядько з города, що понімав в колодязях.

Довго рили, глибоко, десять метрів, аж потом появилася вода, та така чиста-чиста, холодна-холодна. Потом дядько загадав селянам привезти каменя спеціального. Тим каменем виклали стінки колодязя. От уже скільки год пройшло, а хоть би тобі один якийсь одпав од стіни та одвалився.

Стоїть колодязь той і зараз. Хоть вода в ньому вже не така вкусна, як раніше. А то така вкусна була, що старий пан як приїжджав до дочки в гості, так цілі бочки собі на харчі набирав, щоб їсти варили тіки з цієї води.

От уже скільки год пройшло, а і нині той колодязь стоїть, і воду з його беруть і відрами, і бочками, і на мотоциклах приїжджають, і на конях, і машинами, набирають, набирають, а вода на уменшається. А колодязь той так люди і називають — Панський, хоч не пани його строїли, а прості селяни.