Українські народні казки

Папороть

Легенда Бойківщини

В давню давнину цвила Папороть на Купала вночи о дванадцятій годині. Її ходили шукати молоді люде, і тільки ті могли знайти її, які були закохані перший раз незрадливою любов’ю. Єден молодий хлопець пішов уночи на Купала до лісу і знайшов ту Папороть. Вона цвила, як сонце, і блиск давала, як сонячне сяйво.

Той хлопець не шукав Папороть для щастя любови, а для слави своєї. Бо коли знайти той цвіт папороти і тримати при собі, то що задумаєш — сповняється.

Знайшов той хлопець цвіт папороти і задумав стати великим ученим. Він так забажав і так з ним сталося: легко поступив учитися, і то йому легко попливло, пішло в життю. Пішов по заграниці вчитися, поїхав у чужі краї шифою. І йшов він за гонором, і скоро проходили його роки, а він хотів славитися і славитися.

А коли уже нажився, коли пройшов його вік, подумав: «Я цілий вік про себе дбав, ніколи не подумав, як мої батьки жиють. Треба поїхати в свою країну і подивитися, як жиє моя родина». Подумав так і зробив. Приїхав у свій край та й питає, де жиють його батьки, бо то село вже змінилося, і він уже навіть забув місце своє. Йому кажуть:

— Там нікого вже нема, там уже й хата розвалилася. Батьки повмирали. Мали вони одного сина, а син лишив їх, утік десь у світ і навіть не дав про себе знати. Мати дуже тужила за ним і скоро померла.

А батько теж довго не жив після неї. Від туги за сином обоє померли, — кажуть йому люде.

Пішов він на своє мітлище і дуже забанував. Знав, що ніхто, лиш він сам винен. Думав тільки про свою славу, а про рідних батьків зовсім не згадував. І його серце охопила велика розпука. Ляг долілиць і сказав:

— Свята земле, проступися, най під тобою пропаду. Земля проступилася, і він провалився, пропав під землю. То цвіт папороті послідній раз сповнив його волю. І з тих пір більше Папороть не цвите.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Либохора, Сколівського району, Львівської області
25 грудня 1990 року
Оповідач: Від Анни Дмитрівни Керейто (1934)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Папороть

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Цю легенду розповів мені тато, а йому розповідала його бабуся.

Було це дуже давно. Говорили, що хто знайде квітку папороті, в того збудеться будь-яке бажання. Було відомо, що вона зацвітає раз у рік, на Івана Купала. Але головне, що треба іти по неї в дванадцять годин ночі. Багато хто хотів мати таку квітку. Та знайти її було нелегко: адже опівночі вилазила всяка нечесть.

Один парубок пообіцяв дівчині подарувати цю квітку. Дочекавшись цього свята, він вирушив на пошуки. Важливо не тільки знайти, а й повернутися назад. Ні в якому разі не можна було розмовляти і обертатися.

Парубок знайшов папороть. Він був задоволений, коли зірвав квітку. Але, почувши плач малої дитини, обернувся і побачив усяку чортівню. Він хотів тікати, та не міг рушити з місця, ноги ніби пристали до землі.

Від свята Івана Купала ніхто не бачив парубка. Різні були чутки. Одні вірили, що його погубила нечесть, другі вірили, що загинув від диких звірів. Але смільчаків більше не було.

Була це правда, чи чиясь вигадка, ніхто не знає. Але легенда про чарівну квітку дійшла і до наших днів.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
9. Папороть. Записано в Сатанівці Монастирищенського району від Ротаєнка Андрія Павловича (1939 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.