Перші запорожці і писар Попович
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Колись давно, дуже давно, ще й дідів наших у Капулівці не було, понаходили в ці краї, звідки — ніхто не знає, здоровенні люди, в косовий сажень. Лицарі, чи що. От як понаходили, то й стали шукати собі місця, де б їм оселиться.

З ними прийшов і писар, на прізвище Попович, дуже розумний і письменний, та ще й великий з нього був характерник. Знав він, що було на світі, що й буде, бо мав при собі таку книжку. Кого що не спіткало б на світі, яка б кому доля не трапилась, то все воно було в тій книжці записано.

От ці лицарі, чи козаки, зібрали громаду і на раді, обравши собі кошового отамана, запитали писаря Поповича:

— На якім місці нам селиться і чи надовго?

А писар глянув у книжку та й каже:

— Селіться кошем на Чортомлику на всі двісті літ.

Як сказав писар, так воно й сталось. Сиділи вони біля Чортомлика, поки не пішли з Мазепою під шведа. Писар Попович і тоді був ще живий, бо був же характерник. Було що десять літ хтозна-куди пропадав, а там через місяць і прийде такий гладкий і помолодшає. Стануть його козаки розпитувати, куди ходив, де був, то він їм і каже:

— Ходив напитись живущої води.

Ото як пішли козаки під шведа, то без них і зруйнували кіш на Чортомлику.

От запорожці знов питають писаря, де їм ставити кіш.

— Ставте, — каже писар, — у Крейдяній балці біля Кам’янки, тільки не дуже коштовно будуйтесь, бо недовго там насидитесь.

Так воно й сталося: пішли запорожці до турчина і провешталися у нього літ з двадцять, як написано було у писаря в книжці. Та вже як стали копать лінію на запорозьких вольностях-землях, писар Попович і заявив, що вони знов підуть уверх по Дніпру і стануть кошем біля річки Підпільної і тамечки будуть сидіти сорок літ, а далі зруйнують кіш, і вже не буде ні війська, ні козацтва. Так сказав:

— Коли не буде ні війська, ні козацтва, то й я не хочу по світі блукати.

Взяв та й умер. Все сталося, як писар Попович казав: зруйнували кіш, нема ні війська, ні козацтва, нема й таких уже людей, які були колись!