Помста Куликової долини
Легенда Поділля

Було це вже давно, коли царя вже не було, але люди ще добре пам’ятали ті часи.

Одного червневого дня в селі з’явився нетутешній чоловік. Хоч він був убого вдягнений, але люди відчували, що він не простий. Недобра лукавинка світилася у нього в очах і говорив улесливо. Але сільські люди щиросердні, і незнайомець швидко розчулив їх своєю розповіддю.

Він все просив, щоб йому показали в лісі Куликову долину, і все жалівся, що у нього дуже хвора дочка, якій допоможе (за словами ворожки) трава з того місця. Знайшовся чоловік, що розчулився чужим горем та й показав дорогу.

Село є село. Звістка про чужинця облетіла всі двори. Тільки й балачок було, що про нього: хто він такий і що йому треба. Таємниця залишалася нерозгаданою. Але знайшлися хлопці, які наважилися піти тією дорогою за ним. Побачене їх вразило. Серед долини була вирита яма, над нею сидів той старий і в торбину сипав пригорщами золоті червінці.

Хлопці від несподіванки тільки охнули. В ту ж мить чоловік оглянувся, зробив дивне коло рукою: туман заснував хлопцям очі. А коли розвіявся, то ні чоловіка, ні червінців. Тільки чорніла яма, в якій сочилася мутна вода, що з часом повністю залила долину. Утворився ставок.

З часом стала ця пригода забуватися і забулися страхи, пов’язані з нею. Але страшна річ стала творитися в селі. Що не літо, то село оплакувало утопленика. Чи то по своїй волі, чи ні, але всіх їх тягнуло в ту долину. Ось тоді й згадали про лукавого чоловіка, золоті червінці і залишену чорну воду. А старі люди страхають, що це помста долини за викрадений скарб.