Постав муки
Легенда Полтавщини

Було це тоді, як машини не їздили, літаки не літали, а все перевозилося волами, запряженими у воза.

В одному селі жив собі чоловік, а звали його Кирило. Такий розумний та працьовитий був, то хоч би й кому не попустить, хоч кому й носа втре. Мав добру господу та хороший млин. Все село мололо в нього зерно на муку.

Одного разу старий вирішив поїхати на ярмарок до Пирятина. Загрузив повний віз клунків із мукою та й, як заспівали треті півні, вирушив. А село примостилося між високими та крутими горами. Пішому та впусту важко піднятися на верх, не те що вповні. Іде Кирило поряд із волами (і так їм важко), злегка підганяє батогом. Кругом пташки співають, повіває легенький вітерець, на душі так радісно. Аж ось і виїзд із села. Стоїть страшнюча гора, як сторожа. Чоловік, не довго думаючи, розгрузив половину вантажу під горою, а з рештою пішов далі. Зверху вигрузив і повернувся назад.

Дивиться, а мішків із мукою нема, сюди-туди — нема. Іде на гору, ой лихо, теж нема... Кашлянув неборака та й вернув додому. Тільки з того часу селяни стали називати село Постав Муки. Чи то із-за зниклої муки, чи із-за мук, які терпіли люди через ту кляту гору.