Про Грякове
Легенда Полтавщини

Природа у Гряковому мальовнича і завжди радує око та приємно вражає новоприбульця. Уявіть яка краса була в цих місцях десь триста з гаком років тому. Мальовничо зміїлась між пагорбами чиста річка Орчик. Вода в ній було прозора, як сльоза, а риба — щуки, карасі, окуні, в’юни так мало не вискакували на берег, так багато їх було. По дну поважно повзали велетенські раки, загрозливо ворушили вусами. Коло річки ріс ріденький очерет та рогіз, поодинокі кущу верболозу. Підступи до річки були із чистого жовтого піску. На весні та влітку пагорби покривались різнобарвним цвітом. П’янко пахли трави. Чим не земний рай. Тихо, гарно.

Лише спів пташок порушував цей умиротворений спокій та на горі в невеликому ліску з могутніми дубами галасували метушливі граки. Вони здавна облюбували цей лісок тому, їхніх криків не чути було хіба що взимку. Люди нечасто забрідали у цей благодатний край. Хіба який пасічник ненадовго селився тут зі своїми вуликами-довбанками коли був сезон медозбору. Або подорожній, а це були в основному чумаки, які везли сіль із Торських озер на Донеччині, зупинялися тут. Їх чумацькі мажі перевозили не кримську сіль, по яку було їхати далеко і небезпечно, а торську. З озер, які знаходилися недалеко біля сучасного Слов’янська.

Чумаки добре знали шлях, по якому возили сіль. Під’їжджаючи до нашої місцевості, чули сильний грачиний гамір. На обличчях чумаків з’явилися задоволені посмішки: «Значить їхали правильно». Вони розпрягали волів. Пускали їх пастися на буйні трави, а самі ловили рибу, раків та ласували смачною рибною юшкою. Чумаки говорили між собою, що як виїдеш за Можзький городок ( тепер Валки) то треба «їхати на граки», тобто на крики граків у предковічному дубовому лісі, а там буде гарне, зручне місце для відпочинку. Потім дехто з чумаків почав задумуватись, а чи не оселитися назавжди в цих місцях. Привозили сюди сім’ю, займали займщину та й починали на ній господарювати. А хутір, який виник, тут почали подорожні називати Граковим.

З роками назва змінилася на Грякове.