Про Кобринову Греблю
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Колись дуже давно на околиці нашого села жила сім’я одного чоловіка. І мав він доньку-красуню по імені Ганна. Закохалися в неї три юнаки-богатирі. Та дівчина мала холодне серце, воно кохати не вміло. При найліпшій нагоді красуня старалась посміятися із закоханих парубків.
Одного разу, якраз в день на свято Івана Купала, коли за народними повір’ями опівночі розцвітає папороть, Ганна загадала юнакам принести їй в дарунок цей цвіт. Той, хто принесе квітку першим, і буде її нареченим. І зробила вона це, насміхаючись з хлопців при всій сільській молоді, якраз в розпал святкування Купала, знаючи, що це дуже небезпечне завдання. Але серце дівчини було холодним до людських страждань, тож про те, що може статися з парубками, їй було байдуже.
Довго шукали юнаки той чарівний цвіт в лісі. Із розповідей старожилів вони знали, що розквітає той цвіт один раз в рік — у чарівну купальську ніч, і зірвати його може тільки сміливець. Крім того, квіти ці оберігають дівчата-мавки. Дарують їх вони тому, хто назавжди залишиться з ними в піднебесному царстві. А ні, то перетворять його на скелю, дерево чи іншу неживу істоту. Та не злякались цього закохані юнаки.
Опівночі ліс раптом освітило казкове сяйво. Це й було те чудо — розпустились квіти папороті.
Ось одному з юнаків вдалося першому досягтися до квітки, за ним поспішили й два інші...
Аж тут з’явилися красуні-мавки, й попросили хлопців залишитися з ними в лісі назавжди. Не погодилися хлопці і раптом всі троє вони перетворилися на могутні гіллясті дуби...
А дівчина в цей час веселилась з молоддю біля купальського багаття, ніби нічого й не сталось. Дівчата й хлопці стали непокоїтись тим, де ж так довго їхні товариші, чи з ними бува чогось не трапилось.
— Нічого з ними не трапиться, — зневажливо відповіла Ганна, — а якщо і трапиться, то, знать, так їм і треба, бо вони боягузи.
І в цю ж мить дівчина перетворилася на змію-кобру. З тих пір між людьми ходила чутка, що біля невеличкої гребельки, що на річці Макшиболоті живе змія-кобра, і вилазить вона із свого лігва рівно опівночі. Отож, і греблю ту почали називати Кобриною, а пізніше — Кобриновою. Звідси і пішла назва нашого села — Кобринова Гребля.
А біля урочища П’ятихатки і в наш час ростуть три старі крислаті дуби...