Про Стригунську криницю
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Колись давно-давно наше село Кобринова Гребля називалось Велика Соколова. В ті часи у наших краях з’явилися вороги, з кримських степів насунула турецька орда.

Молоді чоловіки та хлопці з військом рушили у похід на ворога, а старі немічні люди, жінки та діти згромадились у Висповій балці, густо порослій деревами та кущами. Була пора жнив, на полі осипалось зерно. В цей час у селі господарювали вороги, а перелякані селяни сиділи в своїй схованці і чекали, коли мине ця лиха година...

Нестерпно пекло сонце, і людям дуже допікала спрага. Кожен марив тим, щоб дістати десь хоч ковточок водиці. Особливо важко було дивитись, як страждали малі діти, плачучи у матерів на руках, прохаючи пити. Серед сільської громади була красива і мила дівчина на ймення Уляна на прізвисько Стригун. Вона мала дуже добре серце. Звертаючи до неба благальний погляд, дівчина попросила:

— Боже милостивий, допоможи нам врятуватись від наглої смерті. Я ладна сама стати отим живлющим ковтком водиці для кожного з моїх односельців, аби тільки полегшити їх страждання.

І сталося по сім слові диво: дівчина ніби крізь землю провалилася, а з того місця, де вона стояла, забив струмінь чистої кришталевої води. Люди підбігли до джерельця, по черзі припадаючи до нього спраглими устами, а вода в ньому була холодна і цілюща.

Так милосердне дівча, пожертвувавши собою, врятувало інших. Селяни розчистили джерельце, викопали криничку, обклали її каменем, зробили цямрини і назвали її Стригункою — по прізвищу дівчини-рятівниці.

І в наш час поїть Стригунка кобриновогребельців своєю цілющою водою. Смачнішої води, як наша, стригунська, годі вам шукати!