☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Про вишивки
Легенда Полтавщини

У нашому селі побутують легенди про один із видів ремесел — вишивання, бо ним захоплюється багато людей. Це ремесло таке давнє, як і самі легенди. А у вишивках, як і в легендах, історія мого села, мудрість та вміння поколінь, духовне багатство, краса і велич. Вишивані сорочки, за словами односельчанки Наливайко Марфи Пилипівни (вона була забрана в Німеччину у 1942 р.), оберігали в далекій Німеччині дівчат від хвороб та всякого лиха. По-особливому сприймаються легенди про вишивки.

Про чудодійну силу вишивки говориться в такій легенді.

Був час, коли в селі почав люд вмирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Ото іде людина і враз впаде, почорніє. Почали втікати люди із сіл і поселятись на горі (що у нас називають Новоселівка). Та слідом за ними гналася і хвороба. Не жаліла ні молодих, ні старих.

А жила в селі бідна вдова Христя. Забрала пошесть чоловіка і п’ятьох дітей в неї. Тільки найменша залишилась. Але й тієї не вберегла, почала також сохнути. І тоді донечка просить матір:

— Врятуй мене, мамуню, я не хочу вмирати! Врятуй!

Одного разу прийшла до хати бабуся старенька. Вона її не знала, й не чула, коли та підійшла.

— Слава Богові! — привіталась. — Що помирає остання? А могла б і жити.

Аж кинулась Христя.

— Як? Бабусю рідненька, як Бога благаю: спаси, порятуй хоч найменшеньку!

Взяла, певно, старенька до серця те горе і мовила:

— Повідаю тобі тайну тої страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

— Присягаю донечкою!

— Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвити всіх, на кому нема хреста. Ти тяжко перенесла смерть родини, то дам тобі раду. Вишивай на рукаві, на пазусі і всюди хрести. Та лиш чорні або червоні, щоб здалеку чорти виділи.

Мати так і зробила. А донечка здоровішала щодень і просила маму:

— А виший ще терен... Калину... Барвінок...

А серце Христі стискалось від болю, що людські діти мруть. Не витримала: від хати і до хати бігала і кричала:

— Шийте, шийте хрести... Вишивайте, будете жити. Рятуйтеся:

Але люди не вірили Христі. Тоді вона взяла на руки дитину і забила в дзвін на сполох. За хвилю всі збіглися.

— Не вірите! Дітей мені ваших шкода!

І зірвала з дитини сорочку. Та на очах зчорніла і вмерла.

— Вишивайте сорочки дітям і собі!

Та й впала мертвою коло донечки. З того часу відійшла хвороба з села. Люди стали ходити у вишиванках. Матері навчають вишивати дочок, а дочки — своїх дочок.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

75. Про вишивки. Записано у с. Великі Будища Гадяцького району від Величко Уляни Мусіївни (1928) 2009 року.