Про знахарку Патичиху
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це було давним-давно, коли природа була чистою і незайманою. Трави і вода мали цілющу силу, Жила у селі Дмитрівка (зараз Булахівка) збиральниця лікарських трав бабуся Патичиха. Згорблена, стара, завжди ходила з палицею і дивилася під ноги, ніби боялася на щось наступити. Говорили люди, що вона відьма, розповідали про неї різні історії, але коли у дім приходило нещастя, або біда, всі зверталися до неї за допомогою. Її хатинка стояла на краю села, у заростях вишняку, слив, бузку. Ніхто не знав звідки з’явилася вона у селі, як її звати, чому кличуть Патичихою.

По снігу, грязюці вона ходила завжди боса, а ноги в неї були червоні, як доспілі ягоди. Її від весни і до осені бачили в степу, лісі, на озерах. Вона знала, коли і яку траву треба вживати, коли її збирати, які трави лікарські, а які отруйні. Ось що розповідають односельці, про те, як вона лікувала дітей у голодні роки, коли не було чого їсти, а діти їли різні трави, корінці, і пухли, дерлися на стіни, кричали від болю. То вона ставила дитині на живіт глечик з якимось зіллям, три дні шептала і молилася. Дитина заспокоювалась, засинала і спала три-чотири доби. А ще вона вміла лікувати сухоти, переляк, младенчеське і багато інших хвороб. Вона могла навіть сказати, яка у людини кров і говорила, що поможе лише тим, у кого кров інша, ніж у неї.

Говорять, що прожила вона сто років, а може; і більше. Коли померла, здійнявся такий вітер, що зніс дах з її хатини, а з димаря вирвався білий дим, то її грішна душа, бо вона, крім хорошого, могла і наврочити, і поробити.