Про козацький скарб
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Закінчивши бойові походу, повертався козак додому. Та застав від свого села одне попелище, зняв козак шапку, помолився Богу та й поїхав у світ широкий — шукати долі. Чи довго їхав чи ні, аж ось натрапив на цікаву місцевість: ліс гарний та розкішний, а сере лісу поляна, земля оброблена, але кольором аж червона. Зупинився козак, став біля криниці, напився води, аж ось з хати вибігла дівчинка.

— Ти чия така прудка? — спитав козак.

— Мамина ж я, мамина, — з сміхом проказала дівчинка.

Аж ось із хати вийшла жінка, русяве волосся вибилося з-під хустки. Дізнався козак, що загинули всі жителі села, а жінка з дівчинкою сховались у лісі. Три роки вже живуть вони самі, ніхто до них не довідується. Приглянулась козакові молодиця, та так і залишився він біля них жити.

Працьовиті були обоє, горіло все в них в руках. Розросталось їх господарство і діток вже прибавилось.

Одного дня завітали до них гості: козацький загін. Довго вони розбалакували під розкішною липою, а потім поїхав загін. Наступного дня взявся козак до роботи, у тіні великої липи почав копати глибоку яму, а в ній сховав скарб, який залишив козацький загін. Пролинули роки, а липа й досі стоїть, чи ж схований скарб і досі під нею?