Про озеро Попове
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Кочерезький ліс люблять у нашім краї всі, і місцеві селяни, і городяни. Ростуть в нім липи, берізки, дуби, клени, дикі яблуні і груші. Та найбільше соснових дерев. А яке тут повітря! А сосни високі, аж до неба. Розмовляють між собою і задивляються, мов у люстерко, в озеро Попове, і згадують ті часи, коли воно утворилося. А було це так.

Жив собі Сливний Іван Тимофійович у лісі в будинку лісника. Був вправним бульдозеристом, мисливцем, риболовом. Одного разу вирішив зробити озеро, щоб і риба, і людям було де в літню спеку скупатися. Швидко мріється, та не швидко діється. Довго думали, радилися, дозволу чекали, та нарешті запрацював бульдозер. День і ніч кипіла робота. З кожним днем все довшою і глибшою ставала траншея а води все немає.

А одного ранку з’явилася вода і почала прибувати. Через рік з’явилося озеро. А поряд — турбаза Дніпропетровського державного університету. Посадили деревця, обгородили, зробили чудові пляжі, запустили рибу. Більше 30 років існує озеро, яке в народі прозвали Попове, бо в родині Сливного Івана Тимофійовича і дід, і батько, і він мали призвісько Піп.

Вже немає творця цього озера, а люди добрим словом згадують його і залюбки купаються, ловлять рибу у озері, яке так і називається Попове.