Про озеро Содине
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Старожили кажуть, що наше село завжди було біля води, то біля самої річки Вовчої, коли називалося Дмитрівкою, а потім на Лиманах, коли було перенесене і називалося Новодмитрівка.У 60-70-х роках село Булахівка було перебудоване, газифіковане, електрифіковане, асфальтоване. Це був своєрідний Вавілон, нове сучасне село.

Хто тільки не приїздив до нас за досвідом у господарство колгоспу під назвою «Україна». А подивитися було на що — все красиве, зручне, механізоване. Гостей зустрічали хлібом-сіллю, показували господарство, село. Щедро частували бо було чим, своїм, екологічно чистим. В ті часи укорінилася звичка частувати гостей на природі. Поряд з селом ліс, річка, безліч озер.

І вирішило керівництво колгоспу облаштувати одне з лісових озер, щоб і порибалити, і юшку зварити. Знайшлося у лісі таке чудове місце біля озерця, але його треба було розширити, почистити підземні джерела. Доручили цю справу облаштувати головному бухгалтеру колгоспу Завгородньому Павлу Свиридоновичу. Робота закипіла, бо Павло Свиридонович був гарним риболовом, мисливцем, і знав, як треба все зробити, щоб і гостей здивувати, і людям догодити. Все було зроблено на славу. Розширили, розчистили, запустили закуплених мальків риби різних порід. Через рік ставок почав радувати і гостей, і булахівчан свіжою рибою. Скільки юшки було зварено на березі ставка, скільки рибацьких небилиць було там розказано, скільки гостей побувало біля цього рукотворного озера — не відає ніхто, бо ніхто не вів цьому лік. Але в народі прозвали це озеро Содиним, бо по вуличному Петра Свиридоновича прозивали Содою, як ввесь рід Завгородніх.

Давно вже немає чоловіка на світі. А пам’ять про нього житиме допоки люди будуть рибалити і варити юшку біля Содиного озера, що у лісі.