Про польовий мак
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Мабуть, ніде немає стільки дикого природного маку, як по наших полях, а особливо пагорбах. Мак — красива й загадкова квітка.

Розказують старі люди, що колись жив на світі дуже красивий, але надто гордий парубок. Звали його Мак. Був високий, ставний, мав чорні кучері, а в очах застиг якийсь холод. Любив хлопець шовкові червоні сорочки і шаровари. А що був гордий, то не міг ні в кого закохатись, бо вважав, що ніхто з дівчат не перевершував його красою. Із різних країв приїжджали до нього панночки, дивились на красеня, закохувались, страждали. Котрась і втопилась, інша причинувата стала, багато хто з дівчат через парубка в монастир пішов. Нічиї сльози, страждання його не проймали.

Одного дня лежав Мак у травах на пагорбі. Але тут вийшла з лісу лісова русалка. Коси в неї довгі, чорні з зеленим полиском. І одежа вся зелена незвичайна. Тільки глянув на неї хлопець і вмить закохався. А лісова чаклунка підійшла до річки, скинула своє зелене плаття і стала купатися-бавитися у воді. Зачудований Мак не міг на неї надивитись. А русалка, накупавшись, вийшла з води, одягла своє плаття і пішла до лісу, навіть не глянувши на красивого хлопця. Скільки не ходив Мак понад річкою, біля лісу, в лісі, ніде не міг зустріти ту, що була красивіша за нього. Так русалка і не появилася більше у цих місцях. Сказано: лісове, з людьми знатися не хоче.

Від туги і любові хлопець так і помер. А в тих місцях, де він любив відпочивати серед квітів і трав, після його смерті з’явилися червоні, як жар, квітки. Вони росли купками, а що такі червоні, так то від жару серця, яке не змогло нікому в житті віддати своє тепло і ніжність. У нас ці квітки чомусь рідко хто рве у букет, правда, дівчата у вінки вплітають. А в природі вони око радують. Буває, їх так багато в якомусь місці, мовби там хтось червоний здоровенний килим кинув.