Про походження Матусова
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В однієї знатної вдови, яка мешкала на хуторі, був син. Він відправився на Запорізьку Січ. Мати вишила і подарувала йому в дорогу рушник. Під час одного великого бою козаки одержали перемогу. За це кожен із них одержав від курінного по три срібних монети і можливість побувати дома, побачитися з рідними. Іде вдовиний син додому, до рідного хутора. На душі так гарно і весело. Біля серця лежить мамин рушничок. Тому іде й від радості співає пісні та пританцьовує. Зустрічні дивуються з козака і запитують:

— Куди мандруєш, козаче? Чому так голосно пісні виспівуєш?

— А чому мені сумувати? — відповідає козак. — Я іду додому, до рідної матусі.

— А чи ти не з того хутора, де жила вдова і мала одного сина?

— Так, це я, — весело відповів козак.

— Якщо це ти, то не радій дуже, бо померла твоя мати від туги за тобою, — сказали люди.

Сів козак у полі на високій могилі. Заспівав сумну пісню і гірко заплакав. Потім витер сльози маминим рушником і промовив:

— Якщо немає більше моєї матусі, то нехай цей хутір називається Матусин.

Звідси і пішла назва села Матусів.