Про скарби
Повір’я Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Скарб — це закляті гроші, що їх кладуть усякі люди, хрещені і нехрещені. Ховали їх у землю біля якоїсь прикмети: кущ дерези, бузини, калини. Знаходять скарби і біля могил, то, бач, давніше хтось клав. Шукати їх трудно, але є люди, що на те вроджені, знахарки теж деколи вгадують. Більше радять так: особливо там, де старі скарби, ще від нехристів, треба стати побіч прикмети і дожидатися, поки сонце підніметься в ріст чоловіка. Тоді і дивись: куди впале тінь з твоєї голови, там і рий. Як нема нічого, тоді дивись на ту тінь, що ляже від прикмети. Пізнають чи, пак, примічають і по заходу сонця. При кінці світу всі, де не є скарби, будуть являтися всім людям без розбору, тільки тоді не треба їх буде...

Гроші заклинають на сто літ, а то й навіки. Тільки ті, що навіки, лежать під камінням, як гори, завбільшки. Вони теж являються людям, але не абияким, а тільки тим, яких позначив бог. Скарби являються козлом або котом, півнем, горять свічею або виходять сопливим дідом і ждуть, щоб їх хто вдарив, і тоді вони розсиплються грішми. Та то тільки такі гроші, що й не зоглядишся, як заплатиш за них головою.