Про сміливу матір
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Колись давно йшла боротьба за землю. То були страшні часи, коли люди без зброї обороняли свої сім’ї від нападників. Чоловіки йшли в бій, а жінки доглядали дітей. Як кричали матері, коли віддавали на війну своїх синів! Майже всі вони не повертались додому, так і не дізнавшись, що таке справжнє життя. Адже кожному з них хотілося потримати на руках сина чи дочку і піклуватись про свою родину. Але така в них доля.

Ось і прийшло горе в хату до однієї бідної жінки. Чоловік її загинув на війні, а тепер і син підріс. Всі сусіди горювали і плакали за ним, ніби він вже загинув. Мати геть зовсім вибилась із сил. Цілі ночі на спала, все думала, як сина врятувати. І дивна думка проникла в її голову.

Як тільки юнак вийшов за ворота, всі сусіди почали розходитись по домівках. Жінка схопила ножа і, ставши біля дзеркала, почала відрізати волосся. Зі скрині дістала одяг свого покійного чоловіка і пішла слідом за сином.

З усіх бійців ніхто не зміг здогадатись, що ховалось за цим одягом. І ось страшний день настав. Вночі, коли всі відпочивали, на них напали вороги. Молодий юнак вибіг на допомогу чоловікам, а мати вибігла за ним. Бій тривав. Коли біг ворог з мечем в руках і хотів убити хлопця, мати підскочила під гостре лезо. Вона похитнулася і впала. На вустах були слова:

— Сину мій, я тебе врятувала, а тепер віддаю Богові. Нехай він обороняє тебе далі.