Про тужий біль
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Йшла війна. Не одна сім’я залишилася без чоловіка-годувальника, старі батьки без синів. У Миколи і Ганни, сусідів по вулиці, батьків уже не було, рано залишилися сиротами. Спільне горе їх поєднало, разом товаришували, згодом покохали одне одного. Та на заваді стала війна. Молодого хлопця Миколу забрали на фронт. І Ганна залишилася зовсім сама. І не дівчина, і не дружина, бо не встигли молоді люди обвінчатися.

Цього ж року, перед самим Різдвом листоноша приніс в село «чорні» конверти. Одного з них вручив і Ганні. Тяжка звістка про смерть єдиного коханого, який безстрашно загинув на полі бою, захищаючи свою Батьківщину, не додала їй радості на обличчі. З кожним днем вона марніла, відсторонювалася від людей. Лише по запаленому вогнику вночі можна було здогадатися, що жінка ще жива.

А потім свічки не стало, зник вогник. І довго не з’являвся. Люди подейкували, що сліди від її хати ведуть до ополонки на Старому ставку. Казали, засумувала, затужила, не витримала розлуки, і розпач узяв своє.

Скінчилася війна, настали мирні дні, та селяни ще довго не наважувалися купатися в Старому ставку, під берегом чувся скигливий голос тітки Ганни.

Наскільки правдива ця історія, важко судити. Але й досі серед сільських ставків Старий ставок має страшну репутацію. По кількості утоплеників він посідає перше місце.