Річка Веселинка
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Через наше село протікала річка Веселинка. Радість від її прохолоди, від її джерельної води була для литвинчан безмежною. Особливо любили збиратися тут люди навесні, коли повноводдя заповнювало Веселинку, і вона виходила з берегів, а село ставало немовби в дивному розмаїтті барв. З’являлись жовті пушинки кульбабок, золотаві піщинки берегів вкривались зеленими списами різнотрав’я. Здавалось, і утворилась ця річка, щоб веселити душу, тому так її і прозвали: Веселинка.

Але одного разу в село забрели ворожі зайди — ординці. Все на своєму шляху знищували чужинці. Вражені красою Веселинки, вони не хотіли змиритись, що є щось у світі чарівне, прекрасне, бо бажали володіти над усім світом, хотіли знищити відчуття краси в людях. Розлючені татари стали кидати каміння, глину, паліччя. Кажуть, в селі ніби чули стогін Веселинки і водночас лютий безжальний рик ворогів. Та не могла річечка не відплатити зайдам за їхнє бездушшя. Раптом її береги стали м’якнути, а вода змішалася із землею, утворюючи трясовину, яка поглинала один за одним татар. Коли литвинчани підійшли до річки, вражено здивувалися. Замість їхньої улюблениці, чорніло болото, проте береги, як і раніше, світилися якоюсь рідною звабою. І зрозуміли люди: їхня Веселинка врятувала село від зайд ціною власного життя.