☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Синьоока проліска
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Про походження проліски існує одна старовинна легенда.

Давно то було. Тікала з турецької неволі українська дівчина Катерина. Блукала вона не один день, не два. Непомітно довго тягнувся час самотнього голодного блукання серед чужих людей, голодних степів, холодних вітрів, пекучого від холоду каміння. Тікала вона і знала, що в разі невдачі чекає її жахлива розправа за вбитого слугу, за отруєну відваром болиголову сторожу. Щастя коли султан затримається подовше в поході.

Та невдовзі султан повернувся з походу і, коли дізнався про все, просто оскаженів. Викликав загін яничар і звелів живою чи мертвою повернути втікачку. Скільки днів тривала погоня, одному лише світлочолому місяцю відомо, який темними ночами освітлював дівчині дорогу.

Ось і степи залишились позаду, із загону яничар залишились одиниці, а втікачки все не здоженуть. Яничари і самі давно вже повернули б назад, та пам’ятаючи суворий наказ, продовжували погоню.

Незабаром виснажена дівчина дісталася рідних країв і в знемозі опустилася на землю під вітами лісу. На дворі стояли погожі дні весни. В повітрі плили терпкі запахи живиці та набубнявілих бруньок, на всі лади висвистували шпаки, зустрічаючи весну, радіючи теплу. Лежачи на купі сухого теплого листя, Катря плакала від щастя.

Та раптом до неї долинули крики переслідувачів. Здавалося, що вони вже десь поряд, за сусідніми кущами. В дівчини від жаху холоне кров, туманиться в очах, серце ледь не вискочить із грудей. Розкинута в розпачі Катруся руки обняла купини сухої вицвілої торішньої трави і в відчаї почала благати:

— Ненько моя, земле! Не дай загинути! Не дозволь песиголовцям вернути в неволю! Краще розступись, земле, і навічно прийми мене в свої обійми!

Миліша смерть на рідній батьківщині, ніж підневільне життя на чужині.

Почула матінка-земля те благання, враз голі кущі покрилися зеленим листям, зашепотіли в швидкому рості шовкові трави, а з небесної блакиті опустилися на галявину голубі сутінки і заховали втікачку.

З тих пір там, де опустився на землю блакитний туман, заясніли на лісових галявинах весняні, кольору вечірнього неба квіточки, нагадуючи нащадкам про хоробру українську дівчину Катерину, її незгасне прагнення до волі.

За свою красу синьоока проліска поплатилася, рослина стала на Поділлі рідкісною і занесена до списку зникаючих.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

36. Синьоока проліска. Записано в Жашкові Жашківського району від Хилько Надії Федорівни (1930) 2008 року.