Сльози закоханих
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив у нашому селі Малієвецький, заможний пан, що мешкав у великому палаці і мав дуже добротні стайні швидких коней. Найбільшою відрадою для пана був його єдиний син. До безтями любив його, усім розповідав про красу й розум хлопця, вихваляв за те, що поважає батька й неньку.

Небаченої краси виріс парубок. Любив коней і швидко ганяв верхи по безкраїх просторах володінь батька. Здається, все б було добре. Та закохався парубок в доньку конюха. Дівчина була красуня: гарне личко, чорні брови ясні очі, ніжні вуста.

Малієвецький-син, до безтями закоханий в доньку конюха, забув про все на світі. Часто закоханих бачили на кручі, де вони зустрічали захід і схід сонця.

Злі люди розповіли про них пану. Розлютився пан і вигнав сина із дому. А в серці затаїв лихе зло на доньку конюха. Коли настав вечір, пішов на місце, де зустрічались закохані, діждався дівчини і штовхнув її з гори, прямо в водоворот річки.

Довго блукав по світу Малієвецький-син. А коли повернувся додому, серце палало від передбачуваної зустрічі з коханою. Та не знайшов її ніде панич. Якось самі пани повели його на те місце, де їм було любо і мило вдвох. Прийшовши туди, засумував хлопець, підійшов на край кручі, поглянув вниз. Зненацька побачив у воді незвичайне сяйво, що переливалося, немов довге русяве волосся коханої. Здогадавсь панський син, що то за сяйво.

Гірко плакав і побивався панок. Аж поки не перетворився на кремезний дуб, а палкі сльози стали невеликим водоспадом.

Люди стали називати це місце Сльозами закоханих.