Сім’я вурдалаків
Українська легенда

В одному селі жили чоловік та жінка і мали семирічного сина. Жили вони дружно й дуже любили один одного.

Серед одноліток їх синочок вирізнявся веселою вдачею та допитливістю.

Якось у тому селі з’явився чоловік. Оселився він у старій давно покинутій хаті. Бачили його рідко та й то пізно увечері. Чим займався — ніхто про це не відав.

От хлопчику і спало на думку познайомитися з тим чоловіком. Нікого не попередивши, пішов він до незнайомця, та обидва вони і зникли. Усім селом шукали хлопчика, та де там! Мати з батьком від горя аж почорніли.

Минуло кілька днів і якось уночі батькові почулося ніби хтось ходить попід вікнами. Дружина вже спала, то він взяв рушницю і вийшов із хати. А вранці під вікнами жінка побачила мертвого чоловіка і заголосила на весь світ.

Усіх здивувала раптова смерть людини, та що було робити, поховали його. Тільки одна старенька бабуся-знахарка порадила жінці, яка втратила і дитину, і чоловіка, навколо ліжка накреслити коло і, що б уночі не трапилось, не виходити за нього. Невтішна жінка таки послухала цієї поради і ще звечора зробила так як наказувала їй старенька.

Тільки вночі вона раптом прокинулася від стуку у віконце. Глянула туди і побачила свого любого синочка, який просився до хати. Тут вже жінка про все забула і кинулася відчиняти двері. А наступного дня і її знайшли мертвою.

Ще більше здивувалися селяни, всі зрозуміли, що тут щось нечисто, та пояснень ні в кого не було.

Минуло кілька днів і під вечір люди побачили хлопчика, який зник. Чутка про його повернення миттю облетіла все селище. Багато людей зібралося у хаті, де дали притулок бідоласі. Всі, як могли, втішали хлопчика, намагались пригостити чимось смачненьким. Та хлопчик поводився якось дивно: він мовчав і ніби нічого не чув, зовсім не їв, і навіть ласощі його не цікавили. Він не зводив очей від дочки сусіда, маленької пухленької чотирирічної Марійки. І щось неприємне було в його, погляді.

Незабаром прийшла та сама бабуся-знахарка, вона принесла духмяні галушки з часником, і, як тільки поставила їх на стіл, хлопець вискалився і, підхопившись, наче ошпарений вибіг із хати.

— Так я і думала, — сказала старенька. — Вони стали вурдалаками.

У хаті, за порадою знахарки, намалювали свяченою свічкою коло, і всі зібрались у ньому. І недаремно, бо скоро стали заглядати у вікна вурдалаки: і батько з матір’ю, яких поховали, і їх хлопчик.

Перелякані люди з молитвами простояли в колі до першого співу півня. А вранці наробили осикових кілків, пішли на цвинтар і повстромляли їх у серця вурдалаків. Тільки хлопчика-вурдалака вони не знайшли і більше ніколи про нього ніхто не чув.