☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Татари і дівчина Настуня
Легенда Гуцульщини

Поверх чотириста років тому, коли татари нападали на Україну, та примчали вони на конях аж у Слобідку. А на горбочку була хатина і там жила одна дівка. Це було на Великдень, люди зібралися в церкві святити паску. Церква була коло лісу. Тої дівчини тато й мама пішли святити паску, а вона залишилася дома кутати худібку. Вийшла надвір, подивилася на долину, а там юрба татарів іде кіньми нападати на Слобідку. Дівчина відразу вирішила побігти до церкви і сказати людям, щоб тікали. Прибігла і зачала кричати:

— Тікайте, люди, куди видите, бо татари йдуть!

Люди повтікали в ліс і священик утік. А дівчина побігла собі додому. Татари підбігли під церкву, подивилися — нема ні душки. І завернулися. І пішли долиною, але вже не тою дорогою, а іншою, попід саму хату тої дівчини. Дівчина вздріла, що вони йдуть долиною, перехрестилася та й собі в хату забігла. Але один татарин уздрів, що димок куриться з комина, та йде до її хати. Подумав, що хтось у хаті є. Присилив коня до яблінки перед хати і з своєю зброєю зайшов до хати. І зачав дівку звертати на землю, хотів її зґвалтувати.

Дівчина вздріла великий страх, зачала пищати, кричати. Та штрикла до печі, схопила горщок окропу і бух татаринови просто в очі. Татарин упав на землю, імився за очі і теж так пищав, як дівчина пищала. А дівчина штрикла в хороми, вхопила сокиру і його убила. А тоді з страху вибігла надвір, відв’язала татарського коня, сіла на нього і тікати в гори. А люди питаються її по дорозі:

— Гов, дівко, що сталося, що ти на татарськім кони їдеш?

— Я скутала! * Я скутала! — відповідає вона та й летить на кони далі.

Минула вона Тюдів, минула Рожен, і там спинили її люди.

Коли розвідка доказала, що татари пішли на Буковину і далі на Молдавію, люди вернулися, і піп посвятив паску. Повернулися тато й мама тої дівчини із церкви додому, подивилися, а в хаті лежить татарин убитий та й вода розлита. А дівчини в хаті нема. Вони вийшли надвір та й голосять, що нема дівчини. Та й приповідають:

— Йой, де наша Настуня?! Забрали татари! Що ми будем робити? У нас лиш одна дівчинка була.

І тут підійшли люди, що виділи, як вона їхала татарським конем у гори та казала: «Скутала» та «скутала». І люди вже знали, що то вона татарина вбила.

У Ріжні дівчині сказали:

— Татари пішли на Молдавію. Можеш собі певно йти додому.

І дівчина вернулася. І від того часу люди перестали називати свій просілок Слобідкою, а назвали його «Кути». Бо вона татарина «скутала». І по сьогоднішній день то село зветься Кути,

* Ску́тати — знищити, вбити ворога.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Соколівка, Косівського району, Івано-Франківської області 12 липня 2002 року Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)