Таємниця степової балки
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Як підняв Хмельницький козаків і всіх злидарів на боротьбу з польськими панами, то повів їх спочатку не на Жовті Води, а до запорозького прадавнього дуба, що й тепер іще росте посеред Верхньої Хортиці. Тут гетьман і все його військо дали урочисту клятву битися за рідну землю до загину.

А через якийсь там час зупинилися Богданові полки у глибокій степовій балці, де тепер село Жовте розкинулось. Намет гетьмана, кажуть, стояв нібито якраз біля тієї криниці, яку й понині місцеві жителі називають Богдановою.

Незабаром до балки підійшло і польське військо. Перед битвою Хмельницький напився з криниці доброї води і став у стократ сильнішим.

Билися наші з панами день і ніч. Тільки під ранок скінчилася битва. Вирубав Богдан шляхту до ноги, а потім наказав козакам зібрати по всьому полі трофеї і знести їх у балку до криниці. Як скидали ті трофеї докупи, то виросла ціла гора коштовностей: золота, срібла, зброї.

— Чи бачите, хлопці, оцю гору? — запитав гетьман у війська.

— Бачимо, батьку! Віддай її нам, будемо паювати!

— Е, ні! — відповів Богдан. — Це народний скарб. Це ж те, що прокляті пани в наших містах і селах награбували. Негоже нам його ділити. Сховаймо його до ліпшого часу.

— Згода! Згода! Згода! — загуло військо.

Отже, вирішивши, знайшли в кручах глибоку печеру, занесли туди скарби, а потім взяли та завалили вхід камінням і землею. А характерники запорожці ще й закляли те місце, щоб не дісталося добро ворогові або якомусь зрадникові.

Сховали повстанці трофей і пішли далі Україну визволяти. А тут почалися страшенні зливи. Замулився, і зрівнявся з землею завал і ніхто вже не міг точно вказати, де та печера зі скарбами знаходиться. Шукали-шукали, та так і не знайшли.

Із тих пір минуло більше трьохсот років. Обміліла, дуже змінилася степова балка. Надійно береже вона свою велику таємницю.